Розділ «Оповідання»

– Я його товариш. А з тобою ми наступали вмісті на Київ. Слідчий придивився до Рубана, пізнав, і слідчого це задовольнило. Він продовжував роботу.

«…зазначена товаришка показала:

Вищеназваний товариш Крига живе в неї на кватирі приблизно з червня місяця цього року й постановлений на ордер жилкому. Вищеназваний товариш Крига жив тихо й смирно, і пияцтвом не займався, і жінок на кватирю не водив.

Відносно того, що він служив у Чека, знала дуже добре, бо вищеназваний товариш Крига про це оповідав кожний божий день. Відносно того, що він був хворий, – то я думаю, що він був не зовсім нормальний і хворий. Часто не давав спати ночами та розказував жахи.

Відносно того, що вищеназваний товариш Крига питав до мене симпатії, – я знала, але ніякого поощренія йому не робила. Він мені не подобався, як мужчина і як ненормальний. В останній час до нього перейшов жити якийсь товариш. Ім'я його було Коля, а прізвища я не чула й не знаю. Жили вони добре. Часто ми чули лише, що товариш Крига не міг спати ночами і будив тому й товариша Колю. Цілу ніч чути було, як він оповідав про розстріли. Він казав Колі: «Я й тебе коли-небудь розстріляю. Ось сюди дам кулю, й мозок вискочить».

Останню ніч нічого не чула, Крига не вертався, а ранком товариша Кригу знайшли надворі задушеного за горло. Відносно того, що, чи було в мене що-небудь з товаришем Колего, – можу відповісти, що – ні, нічого не було. Він мені був зовсім чужий. Більше показати нічого не маю».

– Я вас мушу заарештувати, – сказав слідчий.

Невідомо, що було причиною, – тільки остроги Рубана задумливо дзенькали та ліве око примружувалось, як на полюванні. Він відчував таємні нитки, що тяглися до нього від очей Ma. Нитки були міцні, і рвати їх не хотілося.

– Я беру її на поруки, – запропонував він, відчуваючи ці таємні нитки.

Я не знаю, як слідчий міг на це погодитись, але факт залишається фактом: Ma зосталася дома й слухала, як мовчав Рубан та зітхав на столі гарячий самовар.

– Я його любив, – нарешті зауважив Рубан.

Ma опеклася гарячою ложкою й подивилась на мрійну мідь, де відбивалась її червона щока та блискуче око. Рубан їй подобався.

Як передати такі хвилини, в які нічого не говориться? Рубан мовчав, Ma не говорила ні слова, самовар співав своє. Півгодини було тихо, але нитки все тяглись і тяглись.

– Мені здається, що я вас полюбив, – репліка від Рубана.

– Здається? – перепитала Ma.

– Моє прізвище Рубан, і я пропоную вам бути моєю жінкою, – сказав Рубан, і його холодні очі засвітились без причини.

Якби це була не Ma, a інша – хто зна, в який бік повернув би кіль розмови. Ma сказала:

– Мені теж здається, що між нами є якась нитка або щось подібне, – і простягла руку. Рубан узяв руку.

Що трапилося б далі, якби не було того стуку в двері?

Ma вискочила в сусідню кімнату, а Рубан відчинив слідчому Чека з агентом.