Польовий командир

красивих слів про себе — кому ж не приємно? А те, що варто тобі

приїхати до тих "друзів", і ти (хоч би з якої "ісконної, кондової,

посконної, домотканої й гармоніко-балалаєшної" Рязанщини чи

Смоленщини колись прибули з волі московських властителів "на

відновлення шахт Донбасу" твої бабуся з дідусем, хоч якою б мовою ти

там говорив) уже через сам факт свого народження в Неньці станеш

для них "хохлом", і ніхто тебе там з короваєм не чекає, і жодних прав

надавати не збирається, — так хто тобі про те по телевізору скаже? Ти

потрібний не там — тут, аби звідти "захищати" тебе й впливати через

тебе на уряд твоєї ж держави. А якщо ти думаєш, що, можливо, хтось

колись прийде зі зброєю й тоді все тобі дадуть, то, даруй, брате, але ти

— ідіот. Бо ще ніхто й ніколи не приїздив на танках з автоматами —

давати, завжди — лише брати, і віднімуть у тебе першого, бо ти

найближчий, і перший запал грабіжників припаде саме на тебе.

Камуфляжне воїнство так і зробило: потягло з магазинів спиртне,

добряче накачалося ним і пішло містечком — грабувати все, що в око

впаде. Де грабіж, там і насильство… Піднята по тривозі аеромобільна

бригада впала на них розпеченим торнадо і полонених чомусь не

брала... За дві години все було закінчено: десантники стягували мерців

та викладали рядами на центральній площі. Документів у жодного не