Розділ «Частина перша»

Іван пригадав Чигирин і збори до Січі, й посміхнувся.

– Шинок не пускає? – примружився він.

– Та він, клятий! – зареготав Савка.

– А ви лишень знаєте, хто сей чоловік?! – звернувся Нечай до товаришів. – Ні, ви не знаєте, звідкіля вам знати… Але я, хай йому біс, виправлю таку прикрість! Ви напевне думаєте, це так-сяк, такий собі переїзжий козак? Ні! Та це ж сам Богун! То є найкращий у світі рубака, стрілець, бражник і, найголовніше, товариш! Ех і погуляли ми на Січі-матінці, – Данило огледів присутніх, – ох і залили туркам-татарам сала за обшивку… Пам'ятаєш Синоп, Богуне?!

– Пам'ятаю, Нечаю, – посміхнувся Богун.

Та Данило не вгавав:

– А Кумейки, Кумейки?!

– І Кумейки пам'ятаю!

– Січ! Доле козацька! – провадив далі Нечай, та раптом запнувся. – А то, братику, куми мої: отой, що у горщик влучити не подужає, то Петро. Он той здоровань – Хвилон. А той, що менший, ні, ти не дивись, що малий, – то теж знатний рубака! А кличуть його Михайлом!

– А я би влучив! – засперечався було Петро. – Мені заважали! Ти чого під руку патякав?!

– Ну, звісно, заважали, – знизав плечима невисокий Михайло. – А так ти муху на льоту поцілиш.

Усі четверо, окрім Петра, зареготали, посміхнувся й Богун.

– А ну вас до біса! – змахнув рукою Петро.

Нечай вихопився наперед друзів.

– От ми гуляємо, Богуне. Гуляємо?

– Та гуляєте, – погодився Іван.

– А чи знаєш ти, з якого приводу ми гуляємо?

– Не знаю.

– Він нічого не знає! – підтвердив Обдертий.

– Ну, звичайно! Ти ж досі нічого не знаєш! То я скажу! У мене ж син народився, Богуне! Теж Данило, чуєш?!