Розділ «Частина перша»

– Урешті, це лише Україна… Служник! Усім вина!

Коли наказ було виконано, Конєцпольський підняв свій кубок.

– Хочу підняти сей келих за здоров'я пана коронного стражника, людини, котра уособлює безцінні і рідкісні якості! – з посмішкою мовив він. – Пане Потоцький, забудьте все, що я вам казав. Ця людина – караючий меч Божий, і зупиняти її – все одно що відводити в тил хоругви, які кинулися переслідувати розбитого ворога.

– Я дзєнькую гетьманській милості. Ребелію потрібно тримати в залізних рукавицях, що я, не шкодуючи сил, робив, і з поміччю пана Бога наміряюсь робити надалі.

– Чудово! Просто чудово! – зааплодував Конєцпольський. – У мене почуття, що ми знаходимося на початку великого експерименту. Patientia saepe laesa fit tandem furor.[67] Хто кого!

– Що ви кажете? – закліпав очима Лащ.

– Не переймайтеся. Давайте краще вип'ємо ще по келиху цього чудового вина і поговоримо про більш нагальні справи.

– Власне, я мав стосовно пана коронного стражника деякі військові наміри, – уперше за кілька хвилин до розмови приєднався Потоцький.

– Цілком у вашому розпорядженні! – стріпнув головою Лащ і відригнув зі звуком мисливського ріжка, що його майстер зробив надто гучним, хрипким та басовитим.

– Скільки ви маєте при собі людей?

– Дві сотні військових товаришів, зведених у чудову гусарську хоругву. Ще дві сотні шеренгової челяді, та мушу відмітити, що з тих нероб тут присутня лише сотня, решта ж залишилася з моїм злощасним обозом.

– Як ви дивитеся на те, щоб прийняти під свої знамена ще три хоругви драгун і очолити передовий загін нашого війська?

– Як відношуся, дзябл забирай? Добже! – вискалившись, заревів Лащ.

– Я не мав сумніву щодо вашої відповіді. Розвідка нам вкрай потрібна, особливо зараз, коли мусимо до дрібниць знати всі рухи бунтівників. Щоб коли прийде зручний час, одним могутнім ударом покінчити з ними і не ловити Павлюка полем від Буджаку до Волощини. Коли ви зможете вирушити?

– Пся крев! Та хоч би й зараз! – ще гучніше заревів Лащ, виблискуючи очима.

– Добре, пане Лащ. Вирушайте в район Сахнового Мосту. Мені конче потрібно знати всі підходи до Росі і перевози через неї. Збирайте інформацію про чати бунтівників і місцеположення основних сил. Тримайте зв'язок зі мною через гінців кілька разів на день. Надзвичайно буду вдячний за доброго «язика», який би знав, що діється в козацькому таборі. Тільки майте на увазі: у число ваших завдань не входить ув'язуватися в битву з основними силами Павлюка до мого підходу. І взагалі… Пане Самуїл, я маю надію, що ви будете чітко виконувати мої накази?

– У тій мірі, у якій вони не будуть суперечити моєму гонору! – одразу ж набундючився Лащ.

– Вони не суперечитимуть здоровому глузду. Ну що ж, у такому разі ще келих вина, і не смію вас більше затримувати.

Лащ мовчки влив у себе ще один кубок двадцятирічного угорського з кращих погребів польного гетьмана, відкланявся і вийшов. Скоро з-за вікон долинув його голос, який віддавав підлеглим накази, щиро затовчені відбірною лайкою, брязкіт кінської збруї і, нарешті, цокіт копит по камінню бруківки. Кілька хвилин панувала мовчанка.

– Що скажете? – багатозначно поглянув Потоцький на коронного гетьмана.