Розділ «Частина перша»

– Про вовка промовка, – кинув Конєцпольський, відпиваючи вина. – Ви чекали на нього?

– Так, я маю деякі плани, які втілить у життя пан Лащ, крім того, ви зможете пересвідчитись, що не все так просто, як ви собі уявляєте. Ви добре знаєте коронного стражника? – запитав Потоцький.

– Кілька разів зустрічав, але знайомий досить поверхнево. Маю надію, що ваші плани – це не смолоскип ще з однієї церкви… Принаймні тепер. Просіть пана коронного стражника, ротмістре.

Бодаровський схилив голову, круто повернувся і, клацнувши підборами, зник.

Широким стрімким кроком до зали зайшов кремезний, затягнутий у гусарський панцир, поверх якого була накинута шита золотом кармазинова кирея, чоловік. Від погляду на нього Конєцпольський відчув незрозумілий дискомфорт. Щось було звіряче в погляді глибоко посаджених очей, низькому чолі і короткій зачісці смолистого волосся. Неприємне враження доповнював перебитий колись ударом боздугана ніс, товсті яскраво-червоні губи і квадратне підборіддя, вкрите кількаденною щетиною. Коротка, неймовірно товста шия і криві ноги наїзника робили прибулого схожим на казкового троля. Самуїл Лащ, здавалось, зовсім не розгубився в товаристві двох найвищих рейментарів коронного війська.

– Мої найщиріші вітання і побажання доброго здравія та гучних перемог на полях Марса! – голос коронного стражника загуркотів, немов каміння, що летіло гірським схилом. – Неймовірно радий бачити ваших ясновельможностей і готовий служити вам та Речі Посполитій!

Не дивлячись на те, що гетьмани пили вино, обидва відчули важкий винний дух, яким віяло від стражника.

– Пан щойно з дороги? – примруживши очі, запитав Конєцпольський.

– Чорти б її забрали разом з бидлом, через яке я змушений був залишити Краків і власні справи. Клянуся Свєнтою Дівою, я заллю їхньою кров'ю кожну стопу цього тричі проклятого баговиння! Мій обоз застряг у болоті ще тридцять верст тому, тож лише завдяки добрим коням і лютій ненависті до козацької наволочі я тут і можу виконувати накази ваших ясновельможностей.

– Накази доки що зачекають. Присядьте з дороги і випийте доброго вина. Маю надію, старий венгржин і тепло каміна заспокоять вас. – Конєцпольський вказав унизаною перснями рукою на порожнє крісло і скосив очі на лакея. Той не забарився наповнити для Лаща чималенький кубок.

– Бардзо дзенькую, пане коронний гетьман. До цього келиха добавте ще добрячий шмат смаженої вепрятини або оленини, і я буду впевнений – пан Єзус пам'ятає свого вірного захисника і борця з триклятою схизмою!

Конєцпольський кинув на Лаща швидкий погляд. Для нього не було таємницею те, що коронний стражник походив з православної волинської шляхти і прийняв католицтво лише кілька років тому. Цьому підтвердженням слугувала і лемківська говірка Лаща – дика мішанина українських та польських слів. Вона неприємно різала вухо освіченого пана Станіслава, який, окрім польської і латини, знав досконало ще принаймні три європейські мови.

Через кілька хвилин двоє челядинців внесли до зали невеличкий, укритий тонкою різьбою столик і срібне блюдо зі смажениною. Без зайвих розмов Лащ перехилив кубок і пальцями віддер від окосту величезний шмат м'яса. З паруючої вепрятини на стіл, підлогу і оксамитові штани Лаща закрапали янтарні краплини топленого жиру.

– Хлопство втратило страх і сором, пшепрашам панів, – продовжив коронний стражник з набитим ротом. – На Брацлавщині моїм жовнірам довелося підіймати зброю, щоб зібрати стації, а тут, під Корсунем, я наказав підвісити за ребро три десятки лотрів, які відмовлялися прийняти нас на свої подвір'я! Ще чотирьом я стяв голови особисто. Уявіть собі: вони сміли виказати невдоволення тим, що я посадовив на палю їхнього брехливого попа!

– Такий захід був необхідним? – запитав Конєцпольський.

– Цо? – здійняв густі, немов кущі, брови Лащ.

– Я маю на увазі страту священика. Лащ вихилив черговий келих.

– Можу вас завірити, ваша ясновельможність, – чим більше ми роздушимо цих вошивих проповідників, тим менше хлопства буде бунтуватися проти своїх панів. У своїх майонтках я давно порізав усю цю наволоч, а їхні церкви роздав в оренду жидам. Вшистко єдно, нехай роблять з них пивниці. Не занадто дрогі пивниці! Коли бидло після роботи має чарку сивухи, в його дурну голову не лізуть думки про бунт!

– Що ж… – Конєцпольський на хвилину замислився. – Я почув від вас дещо. Воно змінило мої уявлення про боротьбу з бунтівниками.

Він посміхнувся сумною посмішкою, яка промовляла, що його уявлення не тільки не змінилося, а отримало чергове підтвердження.