Розділ «СКАРБИ»

Десь у сімдесятих роках минулого віку жило собі на Личакові троє різників, котрі постановили собі здобути ті скарби. Називалися вони Дусько, Мілько і Нусько.

Одного разу подалися вони до старої чарівниці, аби спитати в неї ради.

– Той скарб можна дістати тільки у Великодню П'ятницю, – казала вона, – бо тоді нечиста сила слабне. Але пам’ятайте, що заки будете копати, аби жоден з вас ані слова не мрукнув, бо тоді ціла праця піде намарне.

Ледве дочекалася трійця Великодньої П'ятниці. Взяли лопати, кирки, мотики, не забули і лантухи на гроші й подалися на Підзамче. Стара докладно описала їм те місце, де мали бути гроші, і хлопи взялися до роботи.

Копають годину, копають другу. А кожного язик аж свербить щось сказати. Піт їм з очей тече, а скарбів – ані сліду.

Десь так на третій годині з-поза дерев раптом виїхала чорна бричка, запряжена чотирма кіньми. Різники перезирнулися, переморгнулися і мовчки продовжили роботу.

Коні спинилися, а з брички вихилився пан у чорному вбранні і спитав:

– Чи далеко до Глинян?

Але жоден з трьох не відповів йому, бо вже здогадався, з ким мають справу. І бричка зникла в лісі.

Різники копали далі і ось під лопатами заскреготіло залізо. Певно, скриня з золотом!

І в цю саму хвилю виїхав з лісу якийсь горбатий клаповухий карлик на маленькому возикові. Той возик мав лише по півколеса, а через те смішно подригував та підскакував, немилосердно порипуючи. А чим, ви гадаєте, був запряжений візок? А нічим, їхав сам по собі. І, ясна річ, наші скарбошукачі аж роти пороззявляли від подиву.

Тим часом карлик, порівнявшись із ними, спитав:

– Скажіть мені, як хутко я дожену того пана, що переді мною на бричці проїхав?

Мілька те дурне питання вивело з рівноваги, що, забувши про пересторогу чарівниці, крикнув:

– Та на такій тачці ти й до смерті його не доженеш, ти, пугало вороняче!

– Цить! – зойкнули Дусько і Нусько, та вже було пізно.

Скарб умить запався з величезним гуркотом в глибини землі. Зірвався вихор, підхопив возика з карликом, закрутив ним на місці і поніс кудись у ліс. Тільки веселий регіт нечистої сили вдарив луною. Таки вдалося їй обхитрити трьох різників.

В останні роки XVI століття славу найбільших розбишак у Львові мали сини бурграфа Високого Замку брати Білоскорські.

Вдень вони перебували в замку, а вночі ґрасували околицями, чинячи ґвалт і грабунок. Особливо потерпали від їхніх рук купці.

Брати ховали обличчя за чорними хустинами і ніхто не міг їх розпізнати.