TextBook Сторожа на дверях витріщилася й не могла ніяк второпати, що це Олелько викомарює.
– Гей, Олельку! Що несеш за скарб?
– А таки скарб, таки скарб, братчику. Несу для короля крашанку від боярина.
– Певно, неабияка, крашанка!
– Не те слово! Не крашанка, а чудо!
– Ну, то, певно, дістанеш за неї віддарунок, еге?
– Певно, щось дістану. Але тут сторожа галябарди схрестила.
– Мусиш, Олельку, зачекати. Королівська родина ще снідати не скінчили і нікого чужого бачити не бажають.
– Хіба я чужий? – здивувався Олелько. – Та я, можна сказати, найрідніша людина для короля. От побачите, що він вам ще по золотому дасть за те, що впустили.
– А ти нам що даш?
– А вам я віддам те, чим мене король нагородить.
– Ну, дивися нам! З нами жарти погані. Йди, але пам'ятай, що обіцяв. Олелько пройшов у замок, але коло дверей, котрі вели до королівської їдальні стояло ще двоє охоронців.
– Стій! – спинили вони Олелька. – Ще сніданок не скінчився.
– Але я не можу чекати. Несу дуже цінний дарунок.
– А нам що до того? Велено не пускати, ми й не пускаєм. Однак Олелько вперся, мов той віслюк, і посунув таки до дверей.
– Куди преш? – стали на дорозі вояки. – Кажуть тобі зачекай!
– Яке там чекай?! Ви що, забули з ким справу маєте?
І тут, коли сторожа почала його відпихати, Олелько вдав, наче його не знати як сильно штовханули й гугупнув, як довгий, на підлогу.
Цієї хвилі розчахнулися двері і з'явився на галас король:
– Олельку! А то що з тобою, небораку?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Легенди Львова» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КОРОЛЬ ДАНИЛО І ЙОГО БЛАЗЕНЬ ОЛЕЛЬКО“ на сторінці 2. Приємного читання.