Розділ «БУЛО НЕ БУЛО»

Та недовго той дзвін дзвонив. Минуло кілька років, дівчина захворіла й померла. У той день, коли вона помирала, дзвін тихо гудів, а коли душа її покинула тіло, дзвін сам розгойдався і почав гучно бамкати, аж поки з великого жалю не тріснув і не замовк.

Ми знаємо, що Львів заснований Данилом Галицьким, але вже за кілька століть перед тим тут жили люди, а за давніми переказами існувало городище зі своїм замком. Про цей прадавній замок розповідає легенда.

В часи темні поганські прибув звідкілясь один король у ці краї, зібрав своїх жерців і спитав їхньої ради, де поставити замок. А жерці й порадили ставити його на горі, котра називалася Городище і знаходилась в околицях Брюхович.

– Коли поставиш замок на тій горі, то не візьме його ніяка сила, – запевнювали жерці.

Король послухався і звелів скликати зі всіх околиць майстрів, звезти каміння й колоди. Але почали творитися якісь дива: що вони позвозять те все, то за ніч воно пропаде.

Жерці задумались і довго шукали причини, аж поки за допомогою чарів не знайшли вихід:

– Треба знайти дитину, в якої ніколи не було батька, вбити її і кров'ю скропити гору. Отоді вже замок стане і стоятиме віки.

Король послав гінців на всі сторони, аби вони шукали дитину без батька. І от один загін тих гінців, проїжджаючи попри якесь село, помітив дітей, котрі гралися в перегони. Один хлопчина гукнув іншому:

– Ти, байстрюче! Ніколи мене не доженеш!

Вояки під'їхали ближче і розпитали хлопця, з ким він живе та чи є у нього батьки. Хлопець мав лише маму, а батька не знав. Гінці взяли його з собою і поїхали ще до його матері. А та сказала їм, що й сама не знає, як сталося, що вона завагітніла, бо не була заміжньою.

– Ми заберемо твого сина на службу до короля, – сказали гінці і, не зважаючи на материнські сльози, рушили додому.

Вранці наступного дня, вони прибули до Городища. Людей зібралося видимо-невидимо, бо всі хотіли бачити, як будуть кропити кров ю гору. Коли хлопчика підвели до короля, він спитав:

– Чому стільки людей зібралося?

– Аце тому, що ми не могли збудувати замок на горі и треба її скропити кров'ю безбатченка.

– Хто ж вам таке порадив?

– Мої жерці, – відказав король.

– Я хочу поговорити з ними.

Король велів жерцям наблизитись, а хлопець сказав:

– Пане мій, твої жреці – звичайні собі люди і перед їхніми очима зачинено тайни землі. Вони думають, що вони зрячі, а насправді – сліпі.

– Ти можеш це довести? – спитав король.