Розділ «ЧОРТИ»

– Я вмію володіти зброєю і конем не згірше лицаря. А як заміж вийду, чоловік мене біля прядки посадить.

Минув час і боярин помер.

Ледве вдалося родині намовити молоду боярівну вийти заміж. Вона погодилась, але з умовою: тільки за того, хто перестрибне верхи яр під горою.

А був той яр глибокий і широкий. Через те не один лицар собі карк зламав.

Після кількох невдалих спроб ніхто більше не зголошувався. Літа спливали, врода молодої боярівни в'янула. Вже й сама не рада була, що таку умову загадала, але гордість не дозволяла відмовитись.

Аж ось одного осіннього похмурого дня прибув до замку чорний вершник на чорнім, як вугіль, коні:

– Ану, – каже, – спробую і я щастя.

Розігнав коня, помчав вихором до яру, вдарив острогами з усієї сили, і кінь, випроставши ноги, мов струни, одним махом перелетів на той бік. Оце було втіхи у замку! Нарешті їхня пані заміж вийде.

Уже збиралися до шлюбу молоду пару вести, але наречений сказав, що хоче наперед повезти боярівну до себе додому, там вони повінчаються, а тоді вже й повернуться.

Боярівна хотіла взяти із собою челядь свою та ще й цілий віз манелів.

– Навіщо. – здивувався лицар. – Це ж не далеко. А вдома в мене є усе чого твоя душа забажає.

Сіли вона на коней і як рушили в дорогу, так по них слід і пропав.

Коли згодом почали випитувати про того лицаря, то ніхто нічого путнього сказати не міг. Ніхто його раніше не бачив і не чув, що такий є.

За якийсь час приблукала до замку ворожка. її обступили та почали то про те питати, то про се, а врешті і про бояриню.

Ворожка висипала на землю жменьку пір'їнок воронячих, ще якогось зілля натрусила і підпалила. А як почала вона шамотіти свої заклинання, всі побачили, як звивається у полум'ї молода боярівна – руки заломлює, кричить і просить рятунку.

– В пеклі вона, – зітхнула стара. – А той її лицар на чорнім коні – нечиста сила. За те її покарано, що так гордувала парубками і стількох зі світу звела.

З тих пір ту гору й прозвали Турицею на пам'ять про нещасливу боярівну.

Колись чорти заповзялися знищити собор святого Юра. А ви, певно, знаєте, що нечиста сила має міць іно до першої ночі, бо вже як о першій півні запіють, то чортівня відразу слабне.

Ото вони зібралися й вирішили на собор кинути цілу скелю. За Винничками якраз така скеля стояла, і чорти дійшли думки, що вона б цілком могла розчавити собор.

Вибрали вони таку ніч, коли зірок на небі майже не було, обхопили ту скелю руками і знялись у повітря. Та не пролетіли й сотні кроків, як мусили спуститися на землю і в долоні поплювати. Клята скеля була така важезна, що обривала руки. Так вони то летіли, то віддихувалися, аж от коли були напівдорозі між Винниками і Львовом півні заспівали, а на Ратуші бамкнув дзиґар.