Розділ «Князь Ігор»

— На  твоє  запитання, Ігорю, відповісти мені  нелегко. Бо хто  відає, на  яку  ногу  завтра встане Святослав або  Рюрик? Однак я гадаю, ні  в одного, ні  в другого немає підстав відмовити тобі  у допомозі. Допомагаючи тобі,  вони захищатимуть  і свої  князівства, і всю  країну. Та  й я докину слово за тебе... До  речі,  Святослав уже  ділом  допоміг тобі  — послав на  Посем’я своїх  синів, і ті витурили звідти Кзу!  Допоможе й зараз. Війська дасть, а може, і грошей... А от про  зброю — не  знаю. Навряд. Зброя — то найбільше, многоцінне багатство  князівське. А тобі  ж немало треба!

По  Ігоревому обличчі промайнула тінь.

— Немало... Адже  вся  моя  зброя в руках  кочовиків...

— Скільки ж?

— Щоб заново озброїти таке  військо, яке  я вів  до Дону великого, потрібно вісім  тисяч мечів, луків, списів, щитів, захалявних ножів, сідел... А ще  ж одяг, взуття...

— От бачиш!.. Думаю, ні Святослав, ні Рюрик не  дадуть тобі  і десятої частини того,  що  ти попросиш у них...

— Що ж  мені робити! — в  Ігоревому голосі забринів відчай.

Славута поклав теплі  долоні на  міцно стиснуті князеві кулаки.

— Вихід  є!

— Який?

— Треба поклонитися  не  тільки великим князям,  а  й київському купецтву! Воно постачить тобі  і зброю, і одяг, і взуття  для  цілої  дружини!

— Купецтво! — вигукнув розчаровано Ігор. — Та воно й слухати мене не  захоче! Купцям  потрібне золото,  срібло! А де я його  візьму? Після того,  як  викуплю з неволі сина та брата, бояр  та воєвод своїх, я жебраком піду  по  Русі!

— Якщо  розумно повести діло, зброю тобі   постачать у борг.

— У борг?  Та це  зневага для  мене!

— Ти гордий, Ігорю. А коли подумати, то нічого зневажливого у цьому немає... Святослав не  раз  користувався купецькими позичками. Рюрик теж.

— Ну  гаразд, згоден, — охолов Ігор. — Та  як  це  зробити?  Не   стану   ж  я  переступати поріг   кожного  купецького дому!

— І не  треба. Аби  твоя  згода  — все  владить Самуїл. Домовилися?

— Домовилися.

— Тоді  до столу, дорогий мій  гостю.

Славута плеснув у долоні. Розчинилися двері  — і служник і служниця внесли вечерю: м’яса тушкованого та судака вареного, хліба з тмином та пирогів з капустою, куманець солодкої сити  медяної та  жбан холодного сирівцю. Поставивши все  це  на  стіл, наливши в  келихи і  простеливши князю та бояринові на коліна рушники, щоб  витирати руки, вони зникли так  же тихо  і непомітно, як  і зайшли.