Розділ «Частина друга Із мого щоденника »

– Прийдеш завтра на наше місце? – запитує він, дивлячись прямо у вічі.

– Так, прийду, – відповідаю.

– За що мені таке щастя? – каже він, проводячи рукою по плечах.

– А мені за що?

– Я буду завтра о шостій.

– Я теж…

Збуджена та щаслива, я довго не могла заснути. Я була здивована новим почуттям, яке заповнювало всю мою душу. Мучило відчуття провини перед подругою. Груди час від часу стискав металевим обручем облудний сором. Врешті-решт, я зробила висновок, що в кожному з нас є щось злочинне.

Можливо, наша зустріч була запланованою, передбаченою десь там, на небесах?..

…травня 1956 р

Я знову пішла на побачення. Валя повинна приїхати вранці у понеділок, тож я мала час усе обміркувати та вирішити, як мені діяти далі. А зараз були він та я. Нас двоє – і більше нікого. І я не повинна була допускати у наш храм кохання жодної поганої думки. Все повинно бути чистим: і почуття, і дії, і думки. Ми розмовляли, ховалися за стовбури товстих дерев, щоб сторонні не спостерігали за нашими поцілунками, щоб не змогли вкрасти наше щастя. Я весь час боялася ненароком зробити один необережний рух, сказати зайве слово. Але так хотілося летіти назустріч новому та незвіданому почуттю! Іноді мені хотілося плакати від щастя, яке звалилося на голову так зненацька. Іноді хотілося бути легкою, безвідповідальною та веселою. В усьому був винен Роман. У ньому було щось п’янке, чарівливе, захоплююче.

– Ми зустрінемося наступної суботи? – запитав Роман, коли ми повернули на центральну алею.

– Звичайно, – відповіла я.

Я задивилася, як вечірній вітерець колихав розпливчаті тіні молодих лип, коли прямісінько переді мною з’явився… Вася.

– Марійко! – скрикнув він. – Невже це ти?!

– Вітаю, – кивнула я. – Як бачиш, це я.

– А Валя де ж?

– Чи тобі не все одно, де вона?

– Звичайно, що ні! Так де вона?

– Поїхала в село. А ось куди ти від неї подівся – це вже цікавіше питання.

– Як добре, що я тебе зустрів! – Вася аж сяяв. – Я вже тиждень як повернувся з відрядження і цілісінький тиждень ходжу вечорами по парку в надії зустріти Валю або ж принаймні тебе. Як дурень, ходжу сам туди-сюди. Вже у цьому парку всі дерева вивчив.