Розділ «Частина перша Спогади з дитинства»

Хтось побіг до матері Христинки, а чоловік почав шукати у воді відірвану ногу. Прийшла Тьотя й потягла мене за руку додому.

– Там рушник, – сказала я, показуючи на кладку.

– То збігай забери.

– Не піду, – захлипала я. – Боюся!

– Чого ти боїшся?

– А якщо там нога буде плавати?

Христинку так і поховали без ноги, а я ще довго боялася купатися в річці. Все придивлялася, чи нема там ноги загиблої дівчини.

Мій дев’ятий клас був багатий на події. Спочатку Тьотя мене силою потягла до церкви.

– Не піду! – плакала я дорогою. – Я ж комсомолка!

– А як тато був на війні, то до кого зверталася з молитвами за допомогою?

– До Бога, але ж я тоді була зовсім мала та дурна!

– А Боженько допоміг йому і з полону втекти, і з оточення вийти, і додому повернутися. А ти думала, що б могло з тобою трапитися, якби ти пішла тоді з Христинкою купатися? Бог тобі зберіг життя.

– Все одно не піду! – сказала я і зупинилася біля самого порога церкви.

– Донечко, – так Тьотя зверталася до мене. – Ось вислухай мене. Ти вже майже доросла, скоро школу закінчиш, залишиш село, вступиш до інституту. Тоді вже точно не зможеш піти до церкви, бо якщо дізнаються, то виженуть. А тобі треба сходити, сповідатися, причаститися. Треба Бога попросити, щоб тобі іншу долю дав, не таку, як нам, а кращу. То ходімо, доки є така нагода.

Я погодилася, і пішла та зробила все, як наказувала Тьотя. Я довго не розмірковувала, про що благати Всевишнього. Бога я попросила, щоб дав мені змогу стати вчителькою. Це було моє найбільше бажання.

Пам’ятаю, як була траурна лінійка в школі, коли помер Сталін. Тоді всі плакали, як за рідним батьком. Я теж плакала. Сльози мої були щирі.

А взимку захворів наш улюбленець Стьопочка – син Тьоті. Він занедужав, заслаб, почав худнути та погано їсти.

– Що у тебе болить, моє янголятко? – допитувалась схвильована Тьотя.

– Нічого, – казав він і прикривав свої великі блакитні оченята.

Потім він почав казати, що у нього болить голівка. Прийшла фельдшерка та почала давати Стьопочці якісь пігулки, робити йому щодня уколи. Але дитина танула на очах, мов свічка з воску.