Розділ «ДІЯ ДРУГА»

Проня. Не діжде­те!

Явдокія Пи­липівна. Що це ви, сест­ро, ви­га­дуєте? Щоб моя доч­ка після пенціона та по са­мо­вар хо­ди­ли?

Секлита. Ру­ки не од­па­ли б!

Явдокія Пи­липівна. Після пенціона?!

Проня аж трем­тить од злості.

Прокіп Сви­ри­до­вич (до Проні). Дай мені пляш­ку й чар­ку; я замк­ну. (Бе­ре, на хо­ду п'є дві чар­ки і за­ми­ка в шафі).

Секлита. Пенціони, пенціони. Три дні бу­ла десь за попих­ача та й прин­диться! По­ту­рай­те ще більш вашій Прісьці! Во­на вам з ве­ли­ко­го ро­зу­му у го­ло­ву ввійде!

Проня. Не смійте ме­не зва­ти Пріською! Не вам ме­не вчи­ти! Мушт­руй­те свою Га­лю!

Секлита. Чи ба! Та як­би моя доч­ка так ко­вер­зу­ва­ла, то я б їй, пся­юсі, так нак­ле­па­ла по­ти­ли­цю отим ко­ши­ком, що во­на б до но­вих віників пам'ята­ла!

Проня. Оту й товчіть, а ме­не вже вче­но!

Секлита. Вчи­ли вас, та ма­ло: прий­деться ще до­учу­ва­ти!

Явдокія Пи­липівна. Не ва­шо­го, сест­ро, ро­зу­му діло!

Проня (до ма­тері). Та поп­росіть її на вис­тупці!

Прокіп Сви­ри­до­вич (вер­та­ючись). Ви, Сек­ли­то Пи­ли­пі­в­но, що інше, а ми що інше!

Секлита. Я що інше? А що ж я та­ке? Га? Хіба не знаємо, які ве­ликі па­ни бу­ли Сірки? Ад­же ж ста­рий Сірко, ваш ба­ть­ко, м'яв шку­ри і з то­го хліб їв! Я тор­гую яб­лу­ка­ми і з то­го хліб їм, і ніко­го не бо­юсь, і до­ка­жу на всі Ко­жум'яки, що ніко­го не бо­юсь, навіть ва­шої ве­ли­ко­ро­зум­ної Пріськи! (Б'є ку­ла­ком об ку­лак).

Проня. Не зля­ка­лись і ми вас, бо ру­ки ко­роткі!

Секлита. До та­ко­го но­са, як у те­бе, то й ко­рот­ки­ми діста­ну!

Проня (крізь сльози). Що ж це та­ке? Улізла у ха­ту, на­смерділа гни­ли­ця­ми, горілкою та ще й лається?!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Гур, гур, гур! Те­пер, Про­ко­пе Сви­ри­довичу, бе­ри шап­ку та й тікай мерщі з ха­ти! (За­ти­ка ву­ха).

Явдокія Пи­липівна. Чо­го це ти зду­ма­ла дорікать мою доч­ку но­сом! Який же в неї ніс? Який? До­ка­жи!