Потім з юрби чоловіків відібрали найдужчих, із жінок – найкрасивіших. Нікого більше не били, просто окремі групи погнали, немов овець, у різні боки. Тих, кого не відібрали нікуди, загнали у дивну присадкувату дощану споруду з очеретяним дахом.
Коли черга дійшла до Настусі, татарин, який стояв поруч із нею, щось швидко забелькотав, замахав руками, але пан з намотаним на голову рушником тільки відіпхнув його убік і заперечно покрутив головою.
– Бакшиш, ефенді[6]! – кричав степовик, але ніхто не звертав уваги на його претензії. Більше того, стражники подивилися на нього доволі загрозливо. Тоді татарин штовхнув бранку настільки грубо, що вона впала на дорогу, повільно витягнув із піхов ятаган, схилився над жертвою… Настуся приготувалася негайно зустріти смерть, але кримчак чомусь передумав, із шумом видихнув повітря крізь стиснуті зуби і пішов геть, невдоволено бурмочучи щось під ніс.
Зв’язана молода жінка й далі лежала в куряві, не маючи сил піднятися, ба навіть просто скрикнути. Ворота закрилися, кочовики забралися геть, стражники не звертали на неї найменшої уваги. Настуся зрозуміла: її просто залишили вмирати. Ну що ж… отже, її душа незабаром полетить на небеса, тоді припиняться всі її муки! От і нехай, от і добре…
Жага життя остаточно полишила стражницю.
Сонце нещадно припікало спину й потилицю, але це викликало всього лише слабеньку досаду, не більше. Настуся покірно чекала скорого кінця.
Нарешті свідомість покинула її…
І тут ворота відчинилися: прибула наступна партія бранців. Тоді з критого візка вийшла гарнесенька рабиня, на відміну від інших не скована. Більше того, до неї навіть був приставлений особистий служник у білосніжно-чистому одязі! Рухаючись плавно й велично, рабиня походила навколо візка, розминаючи затерплі ноги.
Тоді-то її увагою й заволоділо нерухоме тіло. Стерв’ятники сиділи неподалік від жертви, готові в будь-яку хвилину почати трапезу, але оскільки дотепер не приступили – отже, кинута в дорожню куряву нещасна й досі жива.
Справді, ось тіло ворухнулося, пролунав слабкий стогін, більше схожий на подих…
Як раптом виряджена в шовки рабиня здригнулася і щодуху кинулася до конаючої! За нею помчав слуга і стражники, що були поблизу.
– Олександрунька! Моя дорогенька подруженька! Я зараз!.. Я тут!..
Не звертаючи уваги на те, що її прекрасний одяг може забруднитися в пилюці, красуня притискала до пишних грудей ледь живу мученицю й, обливаючись рясними сльозами, повторювала одне й те саме:
– Хвала Богові! Хвала Богові! Хвала Богові!..
Підоспілі стражники не знали, як поводитися. Вони розуміли, що жінок потрібно якось роз’єднати; тільки от як?! Судячи з багатих убрань, рабиня була незвичайно дорогою, а присутність при ній слуги говорила про те, що задаток за неї вже отримано – причому, як видно, чималий!.. І от незважаючи на своє високе становище, ця дорога рабиня валяється в дорожній куряві, вчепившись у виснажене тіло, вже майже покинуте багатостраждальною душею…
– Пані, киньте її зараз же! Ви хочете служницю, так? То ми купимо вам будь-яку з них… з оцих!.. або он із тих!.. Будь-яку – ви чуєте?! Та хоч дві!.. Так хоч би навіть і три!.. Але тільки облиште це падло спокійно подихати!.. – кричав розгублений слуга, вказуючи на групки відібраних бранок.
– Не хочу ніякої іншої! Хочу оцю, тільки цю!!! Вона буде моєю служницею, ти чуєш?! – волала красуня, ридма ридаючи й повторюючи: – Олександрунько, Олександрунько, моя золота подруженько!.. Це ж я, Марисенька твоя! Пізнаєш?..
Вмираюча отямилась, але лише слабко стогнала: з одного боку, вона досадувала на те, що їй не дають сконати спокійно, з іншого ж – була щасливою тому, що бодай в останні хвилини життя до неї все-таки повернулося справжнє ім’я… хоча вона й не могла ніяк збагнути, хто ця прекрасна жінка! Здається, колись у минулому… і навіть в іншому світі, де зовсім не було страждань, саме лиш повне щастя…
Але ні, ні – не згадати!!! Занадто давно це було, занадто багато горя звалилося на неї одразу, і це геть-чисто змело усі спогади.
Тим часом стражники почали нову обережну спробу розняти жінок, проте ошатно вдягнена рабиня гримнула на них настільки люто, що вони миттю відскочили на доволі пристойну відстань.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина І Попівна з Рогатина“ на сторінці 48. Приємного читання.