Розділ «Останній гетьман»

Це було сказано так просто, так щиро, що Кирило, хвилю провагавшись, погодився.

Юшка була справді дуже смачна, з петрушкою, цибулею, кропом, добряче наперчена. І чарка горілки вельми засмакувала гетьману.

– Горілку де берете? – запитав Кирило.

– Самі шафуємо, – не став обманювати сотник. – Тільки ми для себе, це он Середина-Буда шафує на пів-Московії.

«Треба буде довідатися все про горілчаний промисел, – подумав гетьман. – І навести там лад». Вони одійшли під вербу, розмовляли, Кирило розпитував про сусідні села, які також належали йому, котрі з них козацькі, скільки землі, які мають промисли. В цей час з вулички, яка вела на луг з села, підійшла дівчина, чи жінка, тілиста, з великим круглим обличчям, з великими, як паляниці, грудьми, в баєвій з мушками юпці, передня запаска – синя, задня – червона.

– Пане сотнику, – з ходу сказала вона крикливим голосом, – Омелько мене збезчестив.

– Отакої, – вибив об вербу люльку сотник. – От негідник, от почвара. Ось я йому. – І до дівки: – А ти що хочеш, щоб я його на тобі женив?

– Свят-свят, нащо він мені здався.

– Тоді що?

– Відшкодування.

Сотник підморгнув гетьману:

– Компенсації. Грішми? Добре, буде тобі відшкодування. Приходь, як череда йтиме. – І покликав від казана хлопця: – Степане, жени до мене Омелька.

За півгодини Омелько стояв перед сотником. Високий, вислоплечий, висловухий, з великими, здивованими, як у теляти, очима.

– Слухаю пана сотника.

– Ах ти розпутник, ах ти курвій, ти що ж це… Вівдю збезчестив. Мабуть, цноту її забрав.

– Яка там цнота, – махнув рукою Омелько.

– Тим більше. Добрий чоловік бачить калюжу – обійде її. А ти… Поклав на наше село безчестя. Увечері, як ітиме череда, принесеш три копи грошей.

– Де ж я їх візьму…

– Де хочеш. Продай щось або позич. А то – в холодну. І на ганьбу під церковну дзвіницю.

Кирила так зацікавила ця справа, що він залишився до вечора. Коли пройшла череда, заповнивши запахом молока вузькі вулички, і вляглася пилюка, з обох країв сотникових воріт стояли Омелько і Вівдя. Спершу сотник покликав Омелька.