Розділ «Останній гетьман»

– Вона приїде.

– Звідки ти взяла? Не приїде вона.

– Приїде, приїде, я знаю.

Марфа, розхитуючись у ході, як качка, рушила до флігеля, і в цей час дівчинка заплескала в долоньки:

– Їде, їде!

– Що ти вигадуєш?

Та вже почувся гуркіт коліс.

Двірник Савелій – в чині гвардійського сержанта, що дорівнювало армійському капітанові, – кинув сокиру, якою рубав дрова, й побіг до воріт, зняв дівчинку, розчинив їх. З карети легко вистрибнула Єлизавета, підхопила дівчинку на руки. Та не плакала, не кричала, а мовчки притислася до її щоки.

– Я знала, що ти приїдеш.

– Звідки?

– От знала. – І по хвилі: – А в нас папуга помер.

Єлизавета зітхнула.

– Всі смертні. Всі помремо.

– І ти?

– І я.

– А я?

Єлизавета задумалася. Перед лицем Бога не можна було казати неправду. Зітхнула.

– І ти… Тільки дуже нескоро.

– Я – ні. Я сховаюся.

– Куди ж ти сховаєшся?