TextBook – Військовим думати не полатається.
– Ага, так от у чому секрет «закономірного процесу героїчної основи людини»?
Туманов, спіймавши нарешті Забачту на гарячому, тепер не шкодував сарказму.
– «Військовим думати не полатається». За цією формулою ви з людей спочатку робите отару баранів, гарматне м'ясо, розпалюєте вигідне для буржуазії почуття ненависті до «ворога» і потім підводите наукову базу про героїчну основу? Геніально! А от я не хочу вмирати, мов той баран, розумієш? Мій героїчний дух хоче боротися не з голодними турками, а в науці з цією самою природою.
Забачта хитро посміхнувся:
– В науці? Будь ласка, будь ласка, тільки не розпускай нюні, доки ти носиш офіцерські погони.
Туманов, міняючись з обличчя й ковтаючи образу старшого офіцера, все ще намагався довести розмову до логічного кінця. Від хвилювання голос його зривався або обертався в пищик, що дратувало Забачту, який не хотів виставляти офіцерів перед телефоністами в такому світлі.
– Ти даремно хвилюєшся.
– Я не хвилююсь, – виправдувався Туманов, – я хочу мати ясність там, де йде гра з життям.
– І це зайве. Коли ти ще не усвідомив свого місця в цій грі, краще тоді жити за статутом.
– А солдатам?
– Слухати своїх офіцерів і не розмірковувати.
– Знову-таки, в ім'я чого?
У Забачти нервово застрибала ліва щока. Він увесь пересмикнувся і гостро обірвав Туманова:
– Досить розводити теревені!
– Я тебе не розумію, – зніяковів Туманов, – чому теревені?
– А тому, що коли ця отара, – він кивнув підборіддям у бік окопів, – наслухавшись таких балачок, поверне багнети назад, вони не минуть і тебе. Тоді не врятує тебе і революційне белькотання. Ясності йому захотілось! У папаші б свого розпитав, коли сам не міг додуматись. От одержиш за наступ орден Володимира, якого не всякий і полковник має, подивишся на його золоту оздобу і побачиш ясність!
Туманов сидів приголомшений, ніби його спіймали на нечистій грі, і по тому, як бігали розгублені його очі, видно було, що він і сам ще не усвідомив цілком, чи справді гра його була чистою. В лице вдарила кров. Він смикнувся усім незграбним тілом, роззявив рота, але, перш ніж дати гідну відсіч капітанові, зів'яв і винувато попросив:
– Дай цигарку. Шкода, що часу немає…
Сизий дим заволік його розгублене обличчя.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Без козиря (збірник) [Серія:"Історія України в романах"]» автора Панч П.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Без козиря Повість“ на сторінці 10. Приємного читання.