Розділ «Навчи її робити це»

– Я думала, ти повернешся. Там… навушники твої лишилися.

– Лізо, не сміши! Нічого ти не думала! Давай, розказуй, як ти там живеш?

– Живу помаленьку. Ти ж насправді мав на увазі – з ким? Правда ж?

– Діло твоє. Я не випитую. Захочеш – сама розкажеш. Переплутала мене з якимось…

– А, ти про Максима? То горе-колега, не переймайся! А живу я з подругою.

– То, може, в гості набитися? – хитро підморгнув Артур.

– Добре було б, але іншим разом.

– Зрозуміло.

– Там усе складно. Думаю, тимчасово складно. Усе змінилося. І я змінилася, як не дивно.

– А я відразу помітив! Як це ти серед літа без своїх улюблених окулярів.

– Навчилася в очі людям дивитися. Себе глибше розгледіла.

– А як там батьки?

– Мама захворіла була, але все обійшлося. Тато, може, приїде завтра.

– Як це вони тобі дозволили жити з подружкою? Вони ж…

– Артуре, а ти не змінився! Мені не дозволили. Як усім нормальним дітям. Тільки я ні в кого дозволу тепер не питаю. Розглядаю лише рекомендації.

– Вибач.

– Та нічого, я тепер і не ображаюсь на таке. Я тепер абсолютно здорова. Розумієш, ЗДОРОВА! – Ліза підняла руки й покрутилася, зображаючи вільну пташку. Але вийшло в неї якось непереконливо. – До речі, які в тебе плани?

– Десь у пабі затусити з друзями. Бо післязавтра знову їду. Справи.

– Ага, не вийшло до мене в гості, значить, у паб. Тепер я поза твоїми планами.

– Не в тому річ. Можемо, звичайно, приємно повести вечір і в мене вдома, але з друзями таки треба зустрітися, то важливо. Тобі навряд чи буде комфортно у тій компанії, та ще й пізньої ночі.