Розділ ««В неділю рано зілля копала…» Повість»

Старий витріщився з переляком на неї і, схилившись за бичем, що випав йому з рук, хотів її вдарити.

Але її вже не було – зникла. Лиш зі сторони, куди метнулася, зачув він розпучливі голосні слова: «Грицю!.. я тут». А відтак по хвилі прикрий довгий сміх…

Задихана, без краплі крові в лиці, з блудними майже очима, з викривленими устами, впадає Тетяна до матері і кидається їй на груди.

– Мамо! – скричала погаслим чужим голосом. – Мамо, Гриць мене покинув, зрадив. Мене він любив, а з другою вінчається. Мамо! – кличе, не даючи матері опам’ятатися з своїх слів, і термосить її, не тямлячись, щосили. – Мамо! він двох нараз любив, слухайте, мамо!!

Іваниха Дубиха, що саме сиділа на лаві, побачивши нараз майже напівбожевільну доньку, лиш до стіни оперлася.

– Що за Гриць? – пішло глухе питання.

– Той, мамо, що раз зимою на коні тут був. Гарний такий! В лісі ми все сходилися; там ми любилися. Ліс один все знав. Гриць, мамо! – і розреготалася.

Стара підвелась важко.

– Так? – спитала, а потім додала: – Тобі він казав цвіту папороті шукати? – І, сказавши се, усміхнулась, мов останній раз в житті.

– Мамо!! – пішов окрик нечуваної розпуки на всю хату. – Мамо!

– Ти одна в мене була, – відповіла мати. – Одна на всім світі…

– Мамо!!

Дубиха не відповіла більше…

Тетяна впала на коліна перед нею… сповідалася…

Годину пізніше Тетяна знов у лісі.

Летить шаленим кроком, мов сама стріла, до старої Маври. «Мавро!! – товчеться ніби голос в її грудях диким стогоном і шукає простору. – Мавро!!» Аж і опинилася.

Стара циганка перелякалася виду дівчини і відразу її обняла.

– Доньцю, – каже, – доньцю, яка в вас пригода?

– Мавро! – лиш крикнула і на грудях мов закаменіла.

В очах старої щось лиховісно блисло.