TextBook – Не знаю, – відказує Мавра і дивується, роззираючися майже блудним оком по чужих для неї людях, а далі, згадавши дитину, заливається наново гіркими сльозами. Плаче і підіймає, благаючи, до них руки і говорить щось чужою незрозумілою для людей мовою.
Та тут же перериває її Іваниха Дубиха, бо се вона сама була, і підносить її з поміччю людей догори.
– Куди поїхали мої люди? – питає хора.
Ніхто не знав. Здається, в Угорщину.
А де ділася її дитина?
Також не знали. Вона мала дитину?
Так. Сина. Білого. Перша її дитина. Вона жінка Раду, самого старшини циганів. Чи її люди забрали дитину з собою? Не знали. Не гадали нічого. Так само, як і не виділи. По бійці зараз вночі зникли…
То, може, убили її дитину?
Ні. Не знали.
О, певно, убили!
Ні. Не чули. Лиш чоловіка одного в бійці, чули, що старшина мало що не вбив.
– О Раду! – вистогнала Мавра, заломлюючи руки, і розплакалася наново. – Він, певно, і дитину вбив.
Ні. Не знали. Не знали і не припускали, щоб невинну дитину вбити.
– О Раду! – знов лиш зойкнула Мавра і розхлипалася вголос. – Він страх який недобрий, розлютившись раз. – Відтак додала: – То хіба від неї дитину вкрали і утікли?
Може. Також не знали.
О, певно, що лиш так, коли зникли, неначеб їх земля пожерла. То певно, що вкрали. Вони все так робили… і по утраті своєї дитини вона Раду пізнає.
– Може, – відповіли люди.
Чи не бачив ніхто тої дитини?
Не бачив.
Біла була.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Людина (збірник)» автора Кобилянська О.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«В неділю рано зілля копала…» Повість“ на сторінці 14. Приємного читання.