Розділ «Частина третя»

– Хоч гершта самого й нема, але він або погиб у битві, або… Утік десь у Молдавію. Я знаю їх поведінку. Награбує грошей, а потім іде до Молдавії, купує собі ґрунт і ґаздує. Я був у Молдавії, бачив їх там доста. Що не маєтний ґазда – то опришок. Конче…

Коли зібрався так званий господарчий сеймик у Галичі, то прихильники Потоцького підняли питання потреби виявити зі сторони шляхти тим чи іншим способом свою вдячність гетьманові. Ставили під це навіть практичний фундамент.

– Ми йому виявимо вдячність раз, а він, як великий пан, сто разів нас вигородить.

– Він дійсно винищить опришківство, бо вміє хлопську сваволю викорінювати. Скільки він їх вивішав, хлопів, під Немировом та під Константиновом, як вони постали.

– То правда. Увесь степ оросили бунтівничою юхою отого згуканого хлопства.

– Як громом валив… Вогнем і мечем…

Якийсь ксьондз пробощ відтіняв ще одну сторону великодушності пана гетьмана коронного, коли він різав мужиків подільських.

– І знаєте? Другий на його місці погадав би собі: це ж мої власні піддані – навіщо я їх буду нищити й робити собі втрату? А він ні!.. Повстання проти Речі Посполитої, проти отчизни вважав першим гріхом і для роздавлення того повстання без жалю нищив свої власні маєтки. Не бажав бути паном над тими, хто не захотів бути вірним підданим отчизні.

Словом, Потоцький виріс на якогось героя. І коли його агенти запропонували в знак подяки звільнити маєтки гетьмана на землях Галицьких і Коломийських від чопового й шляхового податків на п'ять літ – не знайшлося голосів проти.

Потайки не один чухався й говорив:

– Я, голодранець, буду платити, а він, що всіх нас може купити й викупити, бач…

– Се, друже, по-євангельському: від неімущого відбереться і дасться імущому.

– Він відмовиться, панове, від такого дарунка, ось побачите!

– Якраз…

Вистилізовано було спеціальний розділ у протоколі з відписом для передачі самому Потоцькому. Стилізували найкращі промовці повітові. Дякувалося там «за оті особливі заходи пана воєводи київського й гетьмана великого військ коронних коло публічного добра взагалі і щодо нашої землі зокрема, де ми були захищені людьми пана гетьмана коронного, що він їх своїм коштом утримує».

Вирішено було вислати посольство для вручення постанови сеймика панові гетьманові, причім в інструкції було вказано, і як саме треба дякувати за те, й як треба просити й надалі. Послами вибрано Фількевича й Ястшембського на тій підставі, що вони вже відомі панові гетьманові.

– Ви там знаєте всі ходи й виходи, то найскорше справитеся.

Посли згодилися. Після повернення стали великими прихильниками Потоцького й тепер їхали з охотою. Особливо їх тягла туди перспектива смачно поїсти. Але… цим разом не удалося. І всьому виною знов була висока політика.

VIII

Багато змін зайшло з того часу, як гостив пан гетьман у себе шляхтичів покутських. Момент, коли Фрідріх прусський чув себе в небезпеці й почав залицятися до республіканців, минув: вдала битва під Мольвіцом, де було розбито Австрію, вивела з ладу одного ворога. Швеція об'явила війну Росії – отже, ще два противники вибули з ладу, зв'язавши один одному руки. Спритними дипломатичними ходами добився Фрідріх поєднання з Францією – і знову став паном становища. Тепер добре міг грозити Польщі, як єдиному позіста-лому ворогові. В свою чергу, Август почув себе тепер у небезпеці. Вдався за порадою до свого Брюля – й той порадив досить оригінальний вихід: