Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

Втім повинні звернути! При нинішніх умовах тільки повний дурень не помітив би, що козаки намагаються підвести міну під фортечну стіну. Не перешкодити цьому наміру татари не можуть, а тоді…

А тоді – тримайтеся, нехристі!!!

– Отже, так, – звернувся Вишневецький до грабарів, – ледь почне смеркати, миттю відправляйтеся до ями й починайте працювати! Шуміть якнайсильніше, багаття розкладіть, не ховайтеся особливо. Головне, щоб татарва вас почула, а почувши – з фортеці вилізла.

– Небезпечна справа, князю! – мовив очільник грабарів. – Як би кляті не перестріляли нас, немов перепелиць…

– Ну, про те Данило зі своїми хлопцями подбає, щоб вас захистити.

– А може, хоч якусь зброю дозволиш із собою прихопити?..

– І не думайте! – сказав Вишневецький, як відрізав. – Якщо озброїтеся, бусурмани, чого доброго, запідозрять вас в омані. А так копаєте собі і копаєте! І навіть у страшному сні не підозрюєте, що вони можуть напасти на вас і голови з плечей постинати. Зрозумів?

– Небезпечна це справа, князю, – знову зітхнув очільник грабарів.

– А що ти думав?! Ми татарську фортецю штурмувати збираємось, а не в іграшки граємося. Втім, якщо боїшся…

Вишневецький уважно оглянув очільника грабарів з-під прищулених повік, але той вмить підібрався й мовив твердо:

– Ні, князю, що ти! Тебе ми не зрадимо, для тебе що завгодно…

– Добре, годі тобі! Копай зі своїми хлопцями заради мене, шуми якнайголосніше, а про решту не турбуйся.

– Зрозумів, князю, зробимо!

– От і добре.

Вишневецький озирнувся на фортечні стіни. Досвідчене око миттєво відзначило декількох кримчаків, що обережно стежили за козаками. Загалом-то привести для штурму такої твердині, як Іслам-Кермен, усього лише сотню людей… Це було не просто нерозумно – при бажанні це можна було б розцінити як своєрідне хамство стосовно бравого татарського гарнізону.

Але в тім-то й річ, що про справжню чисельність загону, який приплив по Дніпру, кримчаки не мали анінайменшої уяви! Не бажаючи зменшувати темпів спорудження фортеці на Малій Хортиці, князь взяв у похід мінімально можливу кількість людей, які розмістилися на п’яти десятивеслових чайках. Розрахунок був простим: бусурмани прекрасно знали, що, окрім веслярів, у кожному такому човні міститься ще мінімум півсотні воїнів у повному похідному спорядженні з відповідними запасами. Порахувавши кількість чайок, вони напевно вирішили, що під стіни Іслам-Кермена припливло триста відчайдушних шибайголів. Цього було досить, аби гарнізон розсудливо замкнувся у фортеці, не вступаючи у відкриту сутичку.

Але далі що буде?! Що користі облягати твердиню, яку козакам нізащо не взяти?! А коли кримчаки розберуться, що козаків насправді втричі менше!.. Лишалося сподіватись на те, що командував козацькою сотнею не хтось, а славетний князь Дмитро Вишневецький. Хтозна, на що могла наважитися людина, яка колись зарекомендувала себе прекрасним розвідником?.. Увівши татар в оману щодо чисельності свого загону, він, мабуть, буквально на ходу міг вигадати щось несподіване.

Насправді, так воно й було. Втім, розгадати до кінця хитромудрий план князя не могли навіть козаки, які брали особисту участь у його реалізації. «Ну що ж, сьогодні вночі ми вам, нехристям клятим, покажемо!» – подумав Вишневецький, повторно оглянувши звернену до нього фортечну стіну. Потім неголосно покликав:

– Охріме!..

Козак виріс за його спиною немовби з-під землі.