Розділ «ОСІННІЙ ЕСКІЗ»

Впіймав за руку - подряпану, з пухирями од кропиви, червону й гарячу.

І, на моє диво, Мотря одразу перестала пручатись, схилила голову й зітхнула. Я чогось випустив її руку, приглядаюсь до неї.

- Так оце ти вже завтра й поїдеш? - тихо спитала вона. Потім додала з докором: - Тепер, бач, пустуємо, а колись приїдеш, то й «здоров» не скажеш.

Мені стало смутно й чогось шкода.

«Здоров», може, й скажу, як побачу, а забути - не минеться»,- спливла думка.

- І таке витієш! Чого б то я тобі «здоров» не казав! - щиро суперечу їй.

Повеселіла.

- Ну, то вийди увечері до перелазу - скажу щось,- соромлячись і хитро спідлоба визираючи, промовила вона.- Вийдеш?

- Що ж ти скажеш? - притихши, допитуюсь.

Клокнула язиком і лукаво прищулила око:

- Щось га-рне, гарне!

Повела головою й очі приплющила - таке гарне.

- То краще тепер скажи,- починаю умовляти її,- увечері надійдуть товариші, то, може, й часинки такої не влучу. Скажи!

Бачу - мнеться.

- Ну? - заохочую її.

- Ну, добре,- згодилась. Лице зразу осмутніло, зробилось таке щире, довірливе.

Підступила ближче, червоніє, очима кліпає, набирається духу сказати щось.

І зразу, мов сполохавшись:

- Ух!..

Спалахнула, закрилась руками і пурхнула од мене, як птах.