Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

— Ти що, зовсім? — хлопчак від образи навіть почав нормально розмовляти. — Ти у «Володарі Кілець», окрім гоббітів, хоч одного стриженого бачила?

Ірка на якусь мить замислилась:

— Гном? — припустила вона.

— По-перше, невідомо: він за весь фільм жодного разу не зняв шолома, — авторитетно заявив хлопчисько. — А по-друге, він мав бороду.

Неподалік тихенько загойдалося гілляччя. Струнка жінка в зеленій сукні нечутно випурхнула з кущів смородини. За спиною вона ховала машинку для стрижки. Але Богдась щось-таки відчув. Миттю вихопивши в Ірки порося й міцно затиснувши його під пахвою, а оголений клинок уміло притримуючи біля стегна, він дременув через сад. Маленька жінка похитала головою, потім кивнула Ірці — подякувала за порося — і тією ж нечутною ходою рушила за хлопцем.

— Арагорни не здаються! — пролунало з глибин саду.

— Арагорни не здаються, арагорни не стрижуться! — тихенько проспівала Ірка, повернулася на проспект і помчала до тролейбуса, що саме під’їздив.

Розділ 4

Останній іспит

Ірка бездумно дивилася крізь бруднувате скло на будинки, що пролітали за вікном. Якщо вона складе ще один іспит, якщо її зарахують — доведеться звідси їхати. І Богдана вона більше не побачить, і Тетянку. Адже в Тетянки, окрім неї, справді зовсім немає друзів. Буде знову сидіти десь у кутку й сумно слухати, як дівчата з її елітної школи обговорюють, у кого з татусів крутіша тачка. А бабуся? Як залишити бабусю? Але якщо ця чужа тітка з крижаним, недобрим поглядом візьме Ірку до своєї школи… І якщо вона буде вчитися дуже-дуже добре, — а вона буде, ой як буде! — її можуть відправити за кордон. Можливо, навіть до Німеччини. І тоді, може статися… Дівчинка на мить заплющила очі. Німеччина — зовсім маленька країна. Може, їй пощастить відшукати там маму. Ну раптом?! А чому б і ні?!

Ірка так замріялася, що ледь не проїхала свою зупинку. Розштовхуючи ліктями зустрічний потік, вона вибралася з тролейбуса, перебігла бульвар і увійшла до старого будинку готелю.

Ніяково переминаючись, дівчинка зупинилася посеред розкішного просторого холу й почала розгублено роззиратись. Тетянка б тут не розгубилася, вона до таких місць звикла, а Ірка раніше тільки крізь вікно зазирала.

— Що тобі треба, дівчинко? — суворо, неначе погрожуючи, гукнув до неї хлопець за довгою дубовою стійкою.

— Мені в тринадцятий, до Ради Сергіївни, — майже пошепки пробелькотіла Ірка, але хлопець почув.

— Зараз спитаю, — із сумнівом процідив він, піднімаючи телефонну слухавку. — Радо Сергіївно? — Його інтонації різко змінилися, він майже заспівав. — До вас тут дівчинка прийшла. Звати… Як тебе звати? — гукнув він, прикривши слухавку долонею.

— Ірка Хортиця. Тобто Ірина. Я з курсів…

Але портьє вже не звертав на неї уваги. Зігнувшись у шанобливому напівпоклоні й часто киваючи, хоч співрозмовниця й не могла його бачити, він слухав голос Ради Сергіївни. Нарешті сказав:

— Я миттю, — і, повернувшись до Ірки, повідомив: — Рада Сергіївна чекає на тебе. — Тепер у його голосі лунало куди більше поваги.

Біля тринадцятого номера Ірка на мить завагалася, збираючись із силами. Позавчора після найжорстокішого опитування, що його влаштувала прибула, вона почувалася геть розбитою. Неначе цілий день мішки тягала. І ще ця божевільна швидкість запитань, уїдливий тон, аркуші з тестами, що їх Ірці майже кидали в обличчя. І крижаний, пронизливий погляд, під яким тремтять руки й плутаються думки. Доклавши неймовірних зусиль, Ірка витримала й не збилась.

Але що більше вона відповідала, то більш невдоволеним робилося лице Ради Сергіївни. Хоча, зрештою, якщо вона покликала її сюди, значить, Ірка їй усе-таки сподобалася? Нерішуче піднявши руку, дівчина постукала.