Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

— Та за чотири роки й умерла! Тебе до мене відправила, доглядати звеліла, — бабуся на мить затнулася.

Стороння людина нічого б і не помітила, але ж Ірка прожила з бабусею все життя. Стоп, отже, тепер, виходить, що не все?

— Розповідай далі, розповідай! — навіть трохи погрозливо запрагла Ірка, і бабуся, її владна, скандальна бабуся, зненацька знітилася:

— Та ще подумаєте, що бабуся здуріла на старості літ.

— Не подумаємо, — із запалом запевнив бабусю Богдан і тихо додав: — Ми вже давно це знаємо.

Ірка спопелила друга розлюченим поглядом.

— Вона з’явилася в дзеркалі, — по-змовницькому стишивши голос, повідомила бабуся. — Я до ванни зайшла, зирк у дзеркало, а за мною Єлизавета Григорівна стоїть. Обернулася — нікого. Знов у дзеркало — а вона там! Як я в ту минуту сама не вмерла, не знаю! А вона мені й каже: посилаю, мов, тобі онучечку нашу, хотіла б я зробити для неї більше, так уже не зможу, тепер твоя черга. І зникла. А за три дні тебе глиняний чолов’яга приніс.

— Який? — разом перепитали дітлахи.

— Та дивний такий! Лице наче з глини зроблене і рухається: тик, тик! — бабуся зробила кілька різких рухів. — Як робот у телевізорі. Але, видно, добрий. Ти в нього на руках спала. Маленька, волоссячко ніжне, — посмішка заграла на бабусиних губах і відразу ж зникла. — Гарна була дівчинка, не те шо зараз, неслухняна! Чолов’яга мені тебе залишив і ще ощадкнижку дав. Повезло мені. Мамка твоя десь, як завжди, швендяла, то я ту ощадкнижку від неї й сховала. Бо ти ж росла, треба було новий одяг купувать, і хворіла тоже…

— А підвал? — нагадала Тетянка.

— Той чолов’яга мені й ключ залишив. І наказ від Єлизавети Григорівни, щоб я той ключ берегла, а як врем’я прийде, то ти, Яринко, про підвал спитаєш, — бабуся почовгала до старого трюмо. Вона висунула шухляду й довго копирсалася в ній.

— Тоді, казала, ключ тобі віддати, — вона вклала Ірці в долоню довгий ключ.

— А підвал де, бабусю? — запитала Ірка, розглядаючи ключ.

— А я ж звідкіля знаю? — обурилася бабуся. — Твій підвал — ти й шукай, — і клацнула пультом телевізора. — Я он уже скільки з-за вас пропустила: і шо то вона казала тому Леонсію? Чи Хулію?

— Спасибі, бабусю, — тихо прошепотіла Ірка, але бабуся її вже не чула, цілком поринувши в перебіг подій на екрані.

Розділ 22

Чаклунський спадок

— На фіга ж ключ від підвалу, якщо підвалу нема, — критично розглядаючи ключа, запитав Богдан.

І тут Ірка відчула, як щось м’яке треться об її ноги. Вона опустила очі. Кіт ласкаво пригорнувся до Ірки мордою, а потім повагом пішов до дверей. Ірка рушила за ним. Вони обійшли довкола будинку. Кіт зупинився перед маленькими непримітними дверцятами.

— Скільки разів у вас була, жодного разу ці двері не бачила, — здивувалася Тетянка.