Безсмертні

-Подивись на що перетворився твій підвал!

-Нічого, в мене так багато часу зробити ремонт… Вічність! – зухвало промовив він. – Ну що ж, думаю тепер ти готовий жити серед людей.

-Як це розуміти?

-Всі місяці, що ти живеш у мене, будучи безсмертним, ти бачив зі смертних лише мою покоївку. Місіс Крекворк – добра жінка, віддана, не прагне повчати, не гнівається, тому з нею легко спілкуватися. Але там у світі багато інших характерів, люди можуть на тебе неважно зиркнути з-під лоба чи промовити зайве слово, яке тобі не сподобається, ти розгніваєшся, твоя лють може завдати шкоди невинним перехожим. Саме тому було так важливо знайти річ, яка тебе заспокоює й не дозволяє знавісніти. Завжди пам’ятай це! Згадуй про своє місце спокою якомога частіше!

-І що ж далі?

-Сьогодні більше нічого. Ми потрудилися на славу. Завтра поїдемо у місто й проведемо гарно час, погуляємо, поспілкуємося з моїми знайомими. Будемо відпочивати. Будемо розважатися.

Ми піднялися з підвалу до вітальні, Берелі дістав зі стелажу книгу, сів у крісло, був хотів читати (він багато читав), але я ще в нього дечим поцікавився:

-У підвалі… Як ти так швидко звільнився від думок про силу? Що змусило тебе різко облишити бити мене?

-Я ж не перший рік безсмертний. Досвід і тренування. Ось і все! – відповів він.

-Зрозуміло.

«Теж так хочу!» – подумалось. Я пішов у свою кімнату, та самостійно, вже без Адама, медитував аж до самісінького наступного ранку.

***

День, коли я знову знаходився серед живих, виявився шаленим на нові відкриття. І перше зробив відразу, вийшовши з Адамової машини на центральній вулиці його рідного містечка. Він привіз нас туди о десятій ранку. Вулиця кишіла людьми. Був вихідний. Взагалі Адам казав, що всі відзначали свято нового дня чи щось на кшталт того. Погляд чоловіка, який мимовільно на мене подивився, лишень подивився, бо дещо шукав на вулиці. Він був нетутешнім – тримав у руці клапоть паперу схожий на карту… До чого це я?... Так ось, його погляд не сподобався мені, мене розгнівало, що ця особа, яка не має ніякої могутності, яка не в змозі заподіяти мені жодної шкоди, наділена можливістю жити на Землі. Так! Нехтував тим, що чоловік не володіє силою, яку маю я. Божевільні думки суперечили роздумам про захист людства, про роль безпеки суспільства у моєму місці спокою. У ту мить мені здавалося, що не варто перебувати на цьому світі, якщо ти, простий смертний, навіть не спробуєш ніколи мене, такого міцного й нестримного, здолати, а якби й спробував, то помер би без вагань. Адам помітив мій задумливий погляд:

-Вони такі беззахисні!

-Люди?

-Так… Саме тому їх треба обороняти!

-Але чому ж тоді мені хочеться…

-Позбавити його життя? – продовжив моє речення Адам, кивнувши головою у бік чоловіка з мапою. – Це оманлива думка. Згодом вона... Еволюціонує… Зараз ти мислиш найпростішим чином. Усі думки сконцентровані на силі, тому й не цінуєш безсилля інших. Але з плином часу зрозумієш, що кращого життя, ніж смертне не існує.

-Чому це? Безсмертя що, гірше? – збентежився.

-Я ж тобі сказав – сам зрозумієш. Я не можу тобі насаджувати своїх роздумів. У тебе повинно бути своє бачення. Воно з’явиться, не хвилюйся.