Розділ «Частина третя Полювання. Кров за кров!»

Скинути зброю для досвідченого мисливця — що кліпнути оком. У Сбислава був лук та шкіряна торба зі стрілами, а за поясом виднівся клинок. Але ніж юнака був уже в руці, готовий будь-якої миті до дії.

Побачивши збройного родича, Сбислав посміхнувся:

— Грізний! — і показав свої руки, даючи зрозуміти, що вони не обтяжені зброєю.

— Чого треба?.. — не розділив дядькової привітності Чеслав.

Обличчя Сбислава посерйознішало:

— Прийшов сказати, щоб ти повертався до городища, Чеславе, нема чого тобі по лісі звіром блукати.

Що це? Хитрість? Пастка? Але Чеслав не такий простий.

— І чого б це?.. А як же смерть мого батька?.. Ратибора? Голуби?..

На очі Сбислава, схожі кольором на Чеславові, набігла тінь:

— Я знаю, що в смерті Велимира й інших родичів немає твоєї вини, — спокійно сказав Сбислав.

Таке почути Чеслав зовсім уже не чекав. Він навіть сторопів трохи, але пильності не втратив:

— Звідки ж ти знаєш, що це не я? — у його голосі прозвучав виклик.

Але Сбислав залишався так само незворушним.

— Я давно це зрозумів, та тебе все ніяк знайти не міг.

Дядько зняв торбу, щось дістав відтіля, а потім підійшов, простягнувши руку в бік Чеслава, від чого той напружився, і розтиснув долоню.

— Оберіг твого батька, — на його долоні лежав талісман у формі лебедя з головою коня, птаха й скакуна Великого Даждьбога. — Там, на галявині, знайшов, де Велимира… Тепер він твій… По праву…

Це справді був оберіг його батька, про який усі якось забули, вражені кривавим убивством Велимира. Так ось що тоді знайшов дядько Сбислав на місці загибелі батька! Чеслав обережно взяв оберіг.

— Я так думаю, тільки з великої ненависті до Велимира, навіть до мертвого, хтось міг зірвати йому з грудей його оберіг і втоптати в землю. А в тебе не було такої ненависті до батька, а навпаки навіть… Кому, як не мені, знати про це?

— Ти-то знаєш, але інші ж думають, що я вбивця! — Чеслав майже прокричав ті слова.

— Є й такі, — погодився Сбислав. — Але Рід наш перед Радою твою сторону триматиме.