TextBook Першою роботою, на яку вийшла бабуся, котру, як і мою маму, зарахували в польову ланку, було просапування цукрових буряків. Бабуся за звичкою взялася за діло швидко й ретельно. І тут почула від колгоспниці з кількарічним стажем, колишньої одноосібниці-біднячки, з тих, що, як казав дід, «йшли в колхоз із вискоком, висолопивши язика»:
– Палажко, ци ти дурна? То ж колхоз, тут ни так, як на свему полі, де ти, казали, нариваєшся. Тут аби одваландати до заходу сонця. Сяк-так. І виполювати ни вельми старайся, бо на нас сваритимуться, що так ни робимо.
– А хіба так мона? – не зрозуміла бабуся.
– Чого ж ни мона? – почула. – І ни рвеся впірьод, бо получиш!
Про цю сцену розповіла мені мама.
– Ти не повіриш, Володько, як ішли додом, на хутір, у мами меї цілу дорогу сльози текли. «Як то так мона, щоб робети й ни робети?» – все казала. Довго ни могла звикнути.
Почуття вини
– Перш ніж винити когось, подумай, чи ти сам не винуватий перед ним, – ця фраза бабусі Пелагеї мені запам’яталася надовго.
На жаль, я не завжди, особливо в часи молодості, – тоді більшість із нас максималісти – дотримувався цієї мудрої поради, майже заповіді.
А проте тема вини людини, провин людських займала значне місце у розмірковуваннях бабусі. Ось деякі її думки.
Людина не винна в тому, що є такою як є. Бог знав, яким кого створити. Та людина винна, якщо ни хоче стати ліпшою. А ще більше, коли ни задумується – винна ци нє?
Обідити легко, так само, як чєсом пальця врізати. Загоїти рану од слова – тяжче.
Рана ни заживає довше, якщо той, хто її завдав, ни чує своєї вини.
Винні батьки за дітей, котрі такими стали, та ще більше діти, які батьків ни хотіли слухати.
Суддя, котрий людину засудив або й на смерть послав, навіть справедливо, має відчувати вину. Всі ми судді над собою, а хто ни суддя – в того душа сліпа й глуха.
Найстрашніше, коли наполовину добра душа є, чужих людей жалієш, а тих, кого обідив, – нє.
Нащо тобі багатство, як з нього кров тече? Нащо тобі слово, що злом обернулося?
Вина як думка: ни покаявся – полетіла й у вирії загубилася. Назад вже ни вернеться. Тінь од вирію у тебе за плечима стоятиме.
Ни питай: «Чого?», а питай: «За що?»
За що обідив, за що хтось страдає? Хто розкаже, кроме тибе самого?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Духовність буденного у світі Пелагеї“ на сторінці 14. Приємного читання.