Розділ «ПРИРЕЧЕНИЙ НА ПЕРЕМОГУ»

Та сталося не так, як гадалося. І не так, як бажалося. Малолітній безумець Юрась Хмельниченко стрімголов подався на поклон до московитів і підписав договір, за яким Україна значилася пасербицею у великої пані Москви.

Іван Сірко розлютився не на жарт. Хмельниченко ж при цьому почувався ображеним. Він не міг простити Сіркові, що той відверто нехтував його приписами. Хитрий характерник не поставив свого підпису під Переяславськими статтями. Але Богданів син не звик бути осміяним. Наступного ж дня він пустив між козаків чутку, що Іван Сірко таки одумався і прийняв статті, поставивши підпис під паперами. Але що більше розпалювався молодий гетьман, то дедалі відвертіше сміялися з нього козаки. Ніхто не повірив, що закарлючка на папері — це підпис Сірка. Всі говорили про те, що Юрась Хмельницький вдався до фальші. Що ж до Сірка, то він сердито сплюнув під ноги дурникові, що не знати з якого дива набрався великої пихи та бездумно займався дипломатичними справами, і подався разом із сином на Чортомлицьку Січ.

Щойно на Чортомлицькій Січі з’явився Іван Сірко, стрепенулися козаки, що куняли досі під сонцем. Так буває спекотного літнього дня, коли все живе тишком-нишком спочиває у затінку, а щойно повіє лагідний вітерець — ледь заметушиться листя, затим трава, а у ній спроквола завовтузяться живі створіння. Коли ж вітер подме сильніше — все оживе, й розпочнеться жвавий рух.

Отим дужим поривом вітру, що підіймав козацьку громаду до славної звитяги, був на Січі Іван Сірко. Без нього, здається, все навколо завмирало. Із ним же життя вирувало. Натхненні його безстрашністю та несхитністю, безвусі юнаки і бувалі в походах січовики почувалися сповненими непереборної сили. І тоді, коли козацтво, спрямоване Іваном Сірком, вирушало в новий похід, воно вже від початку було приречене на перемогу.

Незабаром поруйнований Аслам та Очаків стали перед запорозькою братією на коліна, молячи про пощаду. Невтішні ординці та кримчаки потрясали безсило кулаками вслід січовому бравому вояцтву, яке сповна віддячило нечестивцям за розорення українських земель. Загони кримського хана, як перестрашені мурахи, розповзлися Муравським шляхом, шукаючи пристанища. Обурений хан же, страшно лаючись, вирішив вдатися до «великого будівництва». Але Вавилонської вежі він не зводив, як і не планував ставити ханську мечеть. Тривожило його повноводдя Славути-ріки, не до шмиги було йому те, що через дніпровське гирло козаки могли вільно виходити в море. Звелів хан закидати камінням «лютого ворога». Дізнавшись про це, як вихор, зметнувся Сірко від обурення — Дніпро-Славута має потерпати од триклятих бусурман?! Крилаті чайки загойдалися на хвилях, прудконогі коні забили копитами, заметушилися розгнівані козаки — полетіло каміння, нажахані турки поховалися за фортечними стінами Очакова. Але хіба мури — це перешкода на шляху відчайдухів-козаків? Впала безславно фортеця, а разом із нею — щойно відбудований Аслан-Кермен. Шість полків яничар не змогли оборонити своєї твердині та її будівничого — Мустафа-ага потрапив у полон.

І тоді султан, почувши, як дзвінко на Дніпрі виспівувало козацтво гучну пісню перемоги, направив супроти переможців грізний двадцятип’ятитисячний флот паші Кара-Мухамеда. Але намарно сподівався він отримати гарну для себе звістку. Флот покружляв неподалік Чортомлика та… не пересиливши власного страху, подався назад у Туреччину. Лаючи боягузів, султан нарешті спорядив до лиману дозор, щоб ординці день і ніч стежили за кожним кроком тих, кого боялися гірше всякої напасті: «Краще бачити і знати, ніж у темряві слів і справ бути». На це мав свою думку Сірко: «Кого вартують песиголовці, той сам до варти, либонь, здатний».

Відтепер козацька флотилія не давала спочинку ворогам. Співець волі та нескореності кобзар Тарас Вербовик так виповідав це:

Ой прокляті турки потерпали,

Придунайські села всі тремтіли.

Козаки на чайках скрізь стояли,

Шабельки, як срібло, мерехтіли.

І мушкети, і гучні гармати

Били три дні, а іще три ночі.

Ще й вражали лютих бусурманів

Козаченьків гострострілі очі…

55 походів здійснив Іван Сірко супроти лютого ворога рідної землі — Османської імперії. У жодній битві не знав поразки.