РОЗПЛАТА ЗА ЗРАДУ

Іван Сірко - славетний кошовий

— Чверть визволених не хоче вертатися на Україну.

— Брешеш, собако! — зіскочив з коня Сірко і вхопив Чорноплота за груди. — Я не вірю тобі!

Тарасів син зайшовся криком і безтямно залопотів: «Аман! Аман! Аман Аллах!»

— Спитай сам он у тих! — Чорнопліт тремтячою рукою вказав на людей, що й справді, збившись докупи, стояли неподалік.

Воно й правда: ці звільнені не поспішали йти звідсіля.

— Спитаю, — важко відступив од Чорноплота, боячись цієї миті самого себе.

— Чого ви чекаєте, люди?! — суворо запитав Сірко у звільнених бранців, які боязко позирали на свого рятівника. Уперше Іван Сірко надибав таке диво. Скількох уже визволив із неволі й кожного разу бачив сльози радості в очах. А ці люди не раділи, тільки ніяково переминалися з ноги на ногу, силячись щось йому сказати. Зрештою, хтось таки наважився:

— Що нам дасть оце визволення, Сірку?

«Що мовлять ці безумці? Чи вони подуріли з радості?!» — подумав собі Іван, а вголос запитав: — Говоріть, чого ви хочете? — зібгав пальці рук у тугі кулаки.

— Ми хочемо… зостатися.

— Чому?! Навіщо?! — не йняв віри почутому.

— Тут — наш дім, наші родини. На батьківщині нас нічого не чекає.

Аж стрепенулося серце в грудях Сірка на ці слова. «Як же це так?! Запроданці! Вбити всіх до одно…»

Його думки перервав схлип немовляти. На руках молодої жінки заплакала дитина. Коли б не це, козацький ватаг, певно, не розмірковував би ані миті. Та зачувши голос безневинного дитяти, вже не мав сили чинити вбивство. Вклавши у піхви шаблю, важко махнув рукою:

— Хто хоче — нехай залишається. Гнати, як невільників, нікого не будемо…

* * *

Звісивши голову на груди, повертався Сірко додому. Вів за собою великий ясир. За ним ішли й визволені. Але чимало звільненого люду зосталася на чужій землі. Ніхто силоміць не тягнув їх на батьківщину, ніхто не заковував у ланцюги. Вони залишалися там з власної волі. Не захотіли вертати додому…

У характерника Сірка на серці лежав преважкий камінь. Думав про полеглих під час битви, про сльози згорьованих матерів, які чекали їх удома і благали його, коли вирушав у похід: «Верни, козаче дорогий, нам дітей з неволі!» — думав і мучився. «Скількох українців яничари поклали до могили? Коли здіймали ятагани над їхніми головами, то не прислухалися до голосу своєї крові: народжені на цій землі, ніколи не мали її в серці. Це ж неминуче — і син зрадника-Чорноплота, якого я не повинен був милувати, і всі ці інші діти з ясними очима і темними тілами — згодом, підрісши, чорним лихом засіватимуть землю предків. Вона їм буде чужа! Бо ж їхні рідні батьки зреклися її… Запроданці, кляті!»

І ось уже люто картав себе Сірко за мимовільну слабкість: «Ні! Я зробив не так, як потрібно було. Помилився я, ех помилився… Треба все виправити. Негайно!»

Смикнув за повіддя Сивогривого:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Іван Сірко - славетний кошовий» автора Морозенко М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗПЛАТА ЗА ЗРАДУ“ на сторінці 2. Приємного читання.