Оголений нерв: роман

— Пробач, — Настя обм’якла, ніби з неї вирвали стрижень, який тримав усе тіло. Вона опустила руку. — Що ти збираєшся робити далі? — запитала чужим здавленим голосом.

— Жити.

— Зрозуміло. Скажи хоча б, що тебе тримає в подруги?

— У Жанни? Її непідробність, щирість. Якщо ти думаєш, що ми лесбіянки, то помиляєшся, хоча у нас з нею багато спільного, — відповіла Іванна і додала: — Набагато більше, ніж у нашій… у вашій родині. До речі, твій автобус підійшов.

— Дякую, що провела, — тихо, без жодних емоцій сказала Настя і подибала до автобуса.

…Настя почувалася подавленою та розбитою. Вона знала, що від себе і від проблем, які чорною хмарою нависли над її родиною, не втечеш на жодному з транспортних засобів. Наразі лише зміна обстановки могла врятувати від того стану, коли все здається безнадійним.

Перша перевірка — одразу за містом. На блокпосту на дорозі — бетонні укріплення, повсюди мішки з піском, навколо спиляні сосни, окопи. Траншеї осипаються, бо повсюди суцільний сипучий пісок, тож ополченці, як їх називають, натягали старих дверей, дощок, палиць і дерев’яних рам для укріплення стінок. «Напевно, з усіх смітників притягли мотлох», — подумала Настя.

У тіні сосен, висаджених рівними рядами, ополченці спорудили щось на кшталт намету для відпочинку, там столик і лавки. Поруч уже «виріс» смітник із порожніх пластикових і горілчаних пляшок, одноразового посуду та серветок.

На бетонному укріпленні те, що викликало у Насті відторгнення, — прапори Новоросії, Чечні та Росії. Неподалік вона помітила високого юнака в камуфляжній формі, на якій прикріплена «колорадська» стрічка. Юнак був із автоматом через плече. Постать ополченця здалася їй дуже знайомою, але обличчя його було надійно сховане під балаклавою з малюнком змія, який роззявив рота і вороже висунув роздвоєного язика. Настя вже чула, що під масками ховаються місцеві, щоб не впізнали їх родичі або знайомі. Вона пильно роздивлялася юнака, намагаючись розпізнати того, чиє обличчя приховане.

— Панравілся Змєй? — запитав бородань, перевіряючи паспорт Насті. — Он для тєбя молодой! — кадирівець розреготався. — Может, я падайду?

Чоловік повернув паспорт, Настя мовчки сховала його у сумочку, не підвівши погляду. Автобус рушив, а вона знову поглянула у вікно на Змія — він також провів її поглядом.

Десь за п’ятдесят кілометрів, перед Новоайдаром, автобус знову зменшив швидкість і пригальмував. Настя побачила озброєних людей у камуфляжі, і водій попросив приготувати документи для перевірки. Коли в салон зайшов юнак, вона не повірила своїм очам: у нього була синьо-жовта нашивка! Настя поглянула у вікно. Так і є! Блокпост української армії! Навіть не вірилося, що армія уже так близько, за півсотні кілометрів, а на бетонних плитах — рідний прапор! Жінка дивилася на нього як зачарована, не в змозі відірвати погляду, а серце наповнювалося приємним щемом.

— Ваші документи, будь ласка, — ввічливо попросив юнак.

Настя подала паспорт і вже без остраху підвела погляд, лагідно всміхнулася:

— Будь ласка.

Перевірку закінчено, і автобус рушив далі.

— Дивно, як тут опинилися українські солдати? — не стрималася Настя, пошепки звернулася до жінки, що сиділа поруч.

— Кажуть, що за Новоайдаром сила-силенна наших танків та гармат, — пошепки сказала жінка й озирнулася. — Скоро і нас звільнять.

За кілька кілометрів — ще один блокпост, також української армії, обабіч укріплень — воєнна техніка. А вже за тридцять кілометрів, під Щастям, — укріплення ополченців з ненависними чужими прапорами. Транспорт зупиняє хлопчина з пофарбованою у чорно-білі смуги палицею. Настя впізнала його, бо бачила не раз у сусідньому дворі. Він не товаришував із сином, але вітався з ним, коли зустрічалися. Скільки йому років? Здається, він молодший за Геника на кілька років. Що змусило його піти сюди? Ідея Новоросії чи гроші?

Укріплення повсюди: бетонні плити, під ними — бліндаж із отворами для стрілянини, мішки з піском навколо колишнього посту ДАІ, поруч «амфібія» — незрозуміло тільки, навіщо вона їм. А ще повно колод зі спиляних сосен, на яких у затінку сиділи озброєні чоловіки. З їхньої екіпіровки та новенької зброї можна було здогадатися, що вони далеко не новачки. Один із них, уже не молодий, можливо, колишній афганець, широкоплечий, дебелий, уважно стежив за всім, що відбувалося навколо. Жодного зайвого руху, ніякої метушні — все виказувало в ньому колишнього військового.