Розділ «Євгенія Кононенко БАБУСІ ТАКОЖ БУЛИ ДІВЧАТАМИ»

— Це тобі лист? — захоплено спитала Аліса, повертаючи Лізі пожовклий клаптик.

— Хіба ти не бачиш, це дуже давній лист? — Ліза була здивована, що нібито розумна Аліса не помічає очевидних речей.

— Так, хто б це зараз писав паперового листа, — визнає свою помилку Аліса. — Всі спілкуються через електронку, «контакт» або «аську».

Ну, чи пишуть «есемески». А на папері надсилають хіба повістки до суду.

Лист на пожовклому папері у старому конверті з маркою «Пошта СССР» за 3 копійки. Зі штемпелем міста Одеси. Одержувач — якась загадкова Ліза Королько, яка проживала за їхньою адресою. Адреса відправника — вулиця Бебеля в Одесі. Номери будинку й квартири, які нічого не можуть сказати тим, хто в Одесі не бував. Та й вулиця Бебеля — її Ліза на карті Одеси в Інтернеті не знайшла…

— То це не тобі? — перепитує Аліса, ще раз перечитавши листа. — А де ж ти тоді його взяла?

— Він був у паперах Марусі, в кімнаті якої ви живете. У кутку стоїть комод, він був зовсім порожнім, коли ви заселялися. Там лежала Марусина білизна, бабуся її всю викинула, навіть на ганчірки дерти не хотіла. А цей лист я взяла раніше.

— Від кого ж цей лист, Лізко?

У добрий час узяла Аліса з Марисиної шухляди ці конверти, написані гарним чоловічим почерком і надіслані з Одеси до Києва. І в добрий час показала вона їх своїй подрузі Алісі. Аліса дуже глибоко перейнялася таємницею цих листів. Коли дівчат поєднала таємниця загадкового кохання, відразу відішли в небуття неприємні слизькі розмови про відсутність стилю в зовнішності й поведінці відмінниці Лізи. Аліса більше не поривалася підрізати Лізі чубчика чи підмальовувати їй очі.

Щоправда, несподівано виникло нове ускладнення. Тільки-но дівчата знайшли сокровенну тему для обговорення, приємну для обох, тільки-но їх поєднала таємниця чужого кохання, як утрутилася Лізина бабуся.

— Алісо, я можу поговорити з тобою? — бабуся зазирнула до Лізиної кімнати й застала дівчат на диванчику голова до голови.

Аліса розгублено підвелася, а бабуся жестом запросила її до своєї кімнати, поріг якої Аліса переступила вперше. Господи, як гарно! Старовинні шафи до стелі, картини у важких рамах і повно світлин у шафах та на стінах. Письмовий стіл із двома тумбами, а на столі не комп’ютер, а старовинний каламар і підставка для пер.

Бабусі подобається той захоплений погляд, яким дочка економки обводить її кімнату.

— Алісо, у вас із Лізою різні життєві шляхи. Ліза дуже багато часу витрачає на заняття. Більше, ніж інші дівчатка її віку. У тебе інше майбутнє. Я з повагою ставлюся до тебе, а ти з повагою постався до нас. Я сьогодні говорила з директором гімназії. У Лізи трохи знизилася успішність.

— То що ж, нам і спілкуватися не можна? — перелякано спитала Аліса.

— Можна, але трохи менше. Ти всі вечори проводиш у Лізи в кімнаті. Ліза не встигає робити наукові завдання. Візьми почитати ось цю книгу. А до Лізи заходь менше. І я прошу тебе, щоб не довелося запрошувати на розмову твою маму. Врахуй моє побажання.

— Добре, Анастасіє Георгіївно…

— Я рада, що ти все розумієш, Алісо.

Бабуся перервала розмову дівчат на найцікавішому місці. Ліза й Аліса говорили саме про те, хто б міг бути адресатом цього листа. Автором був одесит Валерій, закоханий у киянку Лізу, якій у 1960 році було 15 років. А хто ж вона така?

— То, певне, подруга твоєї бабусі, Лізо! Можливо, тебе назвали на її честь! Ти ніколи не питала, чому тебе так назвали?