Розділ «Євгенія Кононенко БАБУСІ ТАКОЖ БУЛИ ДІВЧАТАМИ»

— Точніше, спочатку виїхав син. Ще за комуністів. А батько довго лишався тут. І лише коли його вдарив інсульт, він поїхав. Син по нього приїхав. Продав квартиру й забрав батька.

— Сина звали Михайло. Миша Кросоцький. А тато — він був Лерик.

— А є з ними якийсь зв'язок? — знову питає Аліса.

— А ви зайдіть і спитайте у квартирантів. Вони можуть щось знати.

— Миша, до речі, тут іноді з’являється.

— Так, він тут і зупиняється. А Лерика я не бачила відтоді.

— Не знаю, чи живий він.

У потрібній квартирі ніхто не відчиняв дверей. Зате відчинилися сусідні двері й жінка спитала, чи не потрібне дівчатам помешкання — у неї є кімната на двох. Аліса відповіла, що вони вже скоро їдуть додому, але жінка все одно запросила їх зайти й глянути, яка в неї кімната. Може, знадобиться наступного року. Показавши дівчатам кімнату з двома охайно засланими ліжками й столиком біля вікна, жінка спитала, чи зв’язувалися вони по телефону з мешканцями сусідньої квартири, бо їх застати вдома важко. Але взялася передати записку з номерами мобільних телефонів дівчат.

— От ми дурні, що не пішли сюди відразу, — сказала Аліса.

— Ну, дівчата, знайшли, що шукали? — гукнули їм навздогін жінки на лавці.

У день від’їзду, замість того, щоб востаннє піти на море, дівчата півдня провели, чекаючи мешканців квартири, де колись мешкав Валерій Кросоцький. Ще раз поговорили з одеситками на лавці, які згадали, що Лерик одружився дуже пізно. А потім дружина втекла від нього й лишила йому сина Мишу. А жінка із сусідньої квартири, яка вже здала свою чисту кімнатку, запросила дівчат на кухню й почастувала їх фаршированими кабачками. Коли дівчата дякували їй, вона відповіла, що такі кабачки їм запропонують лише в Одесі.

— Нам скоро збиратися в дорогу, — з тугою в голосі каже Ліза.

— Чого ми не почали ходити сюди від першого дня? — дивується Аліса.

— Тоді б узагалі не походили на море.

І ось нарешті клацнув ключ у дверях заповітної квартирі. Чоловік привітався з дівчатами:

— Ах, то ваші номери мобілок передали нам? А ми й не зрозуміли, хто ви такі, тому й не дзвонили… Валерій Кросоцький? Так, знаємо. Ми контактуємо з господарями квартири, а вони контактують із Кросоцькими. А ви приготували, що їм передати? Ми неодмінно скажемо, один із нас їде до Канади за два тижні, бачитиме Мишу. Не приготували? Тоді пишіть листа зараз. Ми неодмінно передамо, якщо не забудемо.

Дівчат завели до квартири. Там дві великі кімнати.

— В цій до останнього жив Лерик. Не знаємо, чи він живий. Але Миша напевне живий. Сідайте за стіл і пишіть листа.

У дівчат немає паперу й конверта. Їм дали і папір, і конверт, і ручку. На півгодини лишили дівчат самих. Ліза під диктовку Аліси поспіхом написала про листи Валерія Кросоцького до Лізи Королько на адресу Розумовичів. Лист вийшов плутаний. Ліза вказала свою мобілку й електронну пошту. А потім дівчата вирішили вкласти до конверту й самі пожовклі листи. Зрештою, в них є ксерокопії.

— Якщо не забудемо, то неодмінно передамо, — запевнив їх той чоловік, якого вони й не запам’ятали. А Лізі вже телефонує тато: час збиратися в дорогу! Наш потяг на шосту!