Розділ «Євгенія Кононенко БАБУСІ ТАКОЖ БУЛИ ДІВЧАТАМИ»

— Ти знову не знаєш. А для Марусі — вже дозволь мені називати її так, а у своїй книзі я зміню ім’я — те, що так схвилювало і тебе, й Аліску, і мене, було однаково, що вживання наркотиків. Тому вона й зробила все, щоб те листування урвалося. Отже, тобі завдання: знайти спосіб переглянути бабусин шкільний фотоальбом, якщо він у неї зберігся. І пошукай, чи була серед її однокласниць дівчина Ліза.

— Добре, я спробую. А якщо вона не покаже?

— Це сигналузуватиме про щось! Як правило, люди показують дітям та онукам свої світлини молодих років… Ми прийшли. Я чекаю на тебе — винесеш листи!

Ліза піднялася на свій третій поверх і подзвонила. Їй відчинила Галина Андріївна — ключа Лізі не давали. Лише протягом нетривалої хвороби Марусі вона носила її ключ.

— Іди швидше їсти! Ти затрималася на сорок хвилин! Скоро прийде бабуся!

Ліза, не знявши плаща й чобіт, іде до своєї кімнати, але Галина Андріївна суне за нею.

— Ти кудись ідеш знову? — з жахом питає жінка. — Я щойно замітала, а ти не змінила взуття!

— Я вийду на хвилинку. Зараз повернуся.

— Лізо, ти маєш шанувати мою працю! Я тричі нагрівала тобі суп, бо чекала тебе на шістнадцяту тридцять!

— А я пройшлася із Будинку молодіжної творчості пішки з другом! — Ліза хапає папку із ксерокопіями, вибігає на вулицю. Саме дзвонить її мобілка, вона відповідає на дзвінок:

— Зараз, Костику, хвилиночку!

Нажахана Галина Андріївна розуміє, що Ліза виходить до хлопця. Вона кричить дівчині навздогін на весь під’їзд:

— Увечері бабуся про все знатиме!

— А чому бабуся, а не тато? — звучить веселий чоловічий голос. То сходами піднімається тато й заходить до помешкання.

Ліза вибігла до Костянтина Борового, якому справді незручно чекати на розі вузеньких вулиць.

— Ось, бери, а я побіжу назад!

— Зажди хвилину, Лізо, я чекав довше! Схоже, тебе бережуть, щоб із тобою не сталося того, що сорок сім років тому сталося з нашою бідною Лізою… Шкода, що на ці вихідні я їду до Харкова. Але на наступні я буду в Києві, і ми неодмінно зустрінемося. А ти спробуй прозондувати бабусині зв’язки шкільних років!

— Добре, Костю, пиши-дзвони!

Ліза повернулася додому. Галина Андріївна мовчки налила супу їй і татові.

— А де Аліса?