Розділ «ЧАСТИНА 2»

— Мамо, що це ти робиш?! — розгублено поцікавилася вона. — Хто ця жінка?

Тоді ж Желя виявила ще один недосліджений нюанс свого дару — якщо в контакт втручається третя особа, дія навіювання припиняється. Після слів дочки жіночка миттєво отямилася, неначе від сну прокинулася, і вирячила очі на підставлений пакунок.

— Боже, що ж це я роблю?! Господи! Людоньки!

— Міліція! — й собі заходилося верещати дівча-підліток. Желя збиралася було накивати п'ятами, але не по-дитячому сильна правиця доньки потерпілої вирвала в неї пакунок, а ліва вхопила вимагачку за комір і жбурнула так, що Желя просто-таки покотилася по запльованому перону, як колода на ленінському суботнику.

— Міліція! Тримайте її! Тримайте шахрайку!!!

Міліція в цей злощасний день також намалювалася несподівано швидко. Звідкілясь вискочив представник закону з відвислим пузом і щодуху помчав на Желю, неначе від швидкості її затримання залежала його премія. Не встигла вона підвестися з роздертих до крові колін, як її вже скрутили, заламавши руки за спиною.

— Ану ходімо зі мною, паскуднице, — гаркнув голос міліціянта. — Я т-тобі зараз покажу рукоблудіє, млять, знатимеш, як пасажирів чистити!

— Ану зачекайте, сержанте, — суворо наказав хтось.

Цей «хтось» виявився височенним, майже двометровим чоловіком, на вигляд років тридцяти п'яти, у джинсах і короткій чорній шкірянці, з темним скуйовдженим волоссям і стильною щетиною на щоках. Про таких і вигадали слово «мачо». Зі своєї скрученої позиції Желя бачила, як незнайомець вивудив з куртки якесь посвідчення і тицьнув у обличчя сержанта.

— Карний розшук. Цю жінку забираю я.

— То вона що, на вас працює? — не второпав товстий.

— Я за нею стежив. Це небезпечна злочинниця. Дякую вам за затримання, але далі я сам.

Звільнивши її з рук спантеличеного міліціонера, мачо повів її геть під погляди та зловтішні вигуки натовпу глядачів.

А ще за п'ятнадцять хвилин вони сиділи в ресторані біля центрального РАГСу, відомого в народі як «Бермудський трикутник». Чоловік замовив лише склянку води, але Желі надав повну свободу вибору, пообіцявши за все заплатити, тому вона, швидко отямившись від несподіваного повороту подій, замовила солідний обід. Її енергетичні витрати мали бути відновлені, хай там що. Несподіваний благодійник, насмішкувато викрививши куточки вуст, спостерігав за тим, як вона їсть.

— Отже, ви не мент, — з набитим ротом підсумувала Желя отримані від незнайомця по дорозі крихти інформації. — А що за «корочку» йому тицьнули?

— Не було ніякої «корочки», — пересмикнув плечима мачо. Желя вилупила очі.

— Тобто? Я ж сама бачила!

— Ні. Тобі здалося, що бачила. Як і йому. Як і всім. Це дрібниця, пшик, я не про це хочу поговорити.

— А про що ж?

— Про дещо незрівнянно серйозніше.