TextBook А сивоголовий добродій у гранатовому костюмі, начебто він раніше за німців з військовою силою увійшов до Львова, волає з балкона:
«Волею українського народу проголошуємо Акт відновлення Української держави!»
Лунає перекотом «Слава!», над містом злітають голуби, народ співає «Ще не вмерла Україна». Юрко полишає Нусю на майдані й пробує зайти до середини «Просвіти», його не впускає вартовий, Юрко наполягає: «Я від команданта табору «Олені» Довбека, мушу побачити Тура!» Й таки входить до зали, до нього сторожко придивляються міністри щойно проголошеної держави, врешті підходить до Юрка довгобразий, з русявою кучерявою чуприною чоловік і запитує:
«Звідки знаєш ім'я Тура?»
«Від карпатського січовика Теодора Довбека».
Чоловік бере Юрка під руку, проводить його в кінець зали й запитує упівголоса:
«Табір готовий до виступу?»
«Так!» – відказав Юрко й подав Турові грипе.
Тур уважно прочитав цидулу, підвів на Юрка очі й промовив:
«За тиждень приїдеш у село Княгиничі, що біля Рогатина, допитаєшся до фельдшерського пункту й покличеш доктора Шухевича».
З Ринку Нуся і Юрко подалися до тюрми Бригідки. Брама розломана, на бруку чорніють сліди крові, трупи вже забрані. З нутра катуші тягне млосним смородом, у коридорі на долівці – чорна кірка, камери повідчинювані. Зайшли до однієї, другої, третьої – всюди подірявлені кулями стіни й чорні плями на них. У третій побачили на стіні виритий цвяхом напис:
«Тут сиділо двадцять хлопців, засуджених до смерті». І підписи…
Нуся уважно відчитувала й, дійшовши до передостаннього, розпачливо закричала…
«Олесь Шамрай, – прошепотіли її зшерхлі губи. – О Боже, Олесь…»
…Увечері зайшли до помешкання професора Політехніки Павла Сербина. До них вийшла пані професорова – мов із хреста знята.
«Вчора Павло пішов порадитися до професора Бартеля й не вернувся. А нині прибігла до мене Бартелева служниця, щоб повідомити: обох професорів заарештували німецькі шуцмани… Скажіть мені, чим могли провинитися перед новою владою вчені, таж часу іще для цього не мали… Я прошу вас, навідайтеся до Спілки письменників, що на Коперника, там збираються приїжджі з Кракова, може, щось дізнаєтеся…»
У Спілці письменників Нуся побачила Олену Телігу й припала до неї, мов до рідної сестри.
«Як добре, що ви тут, ми стали такі безпорадні після того, що в нас сподіялося… А як професор Тарновецький, пані Оксана?» – Нуся засипала Телігу питаннями.
Пані Олена відповідала розважливо, намагаючись заспокоїти розтривожену дівчину.
«Тарновецький з дружиною теж приїхали з Кракова і вже поквапились до свого рідного Міста… А ми з Михайлом – ось він, певне, ти впізнала його – подамося на схід похідною групою».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Торговиця» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 3. Приємного читання.