Розділ «Анна Хома Репетитор»

Голова раптом затріщала так, ніби з квадрата якісь жартуни робили шестикутника. Необачно втрапивши ногою у бляшанку з-під шпротів, Андрій, нарешті, помітив, який розгардіяш вчинив у власній оселі, глянув тужливим поглядом у вікно й послав себе під душ.

Того третього дня серце йому затерпло так, що Андрій його майже не відчував.

„Добра анестезія, хлопче, — сказав би на це один знайомий хірург. — Усі нерви знечулились. Можна тяти“.

На що один знайомий кат відповів би: „Нічого, ми почекаєм, поки ваш наркоз випарується. І ось тоді почнемо“.

Шість днів, а він навіть не почав діяти. Хоча… що можна встигнути за шість днів? Хіба створити світ.

…Батько дав зупинку у приймальному відділенні.

Миготіння дороги у світлі фар, скрегіт гальм, велика махіна лікарні, що постає серед ночі втіленням чиїхось нічних жахів; люди в лікарняних костюмах і халатах — одні біжать до „швидкої“, інші вивантажуються з неї, з-поміж них маячить чоловік, якого ніхто не питає, чому він у такій, здавалося б, недоречній піжамі, а він і не пояснює, що його зігнали з ліжка і не дали часу переодягтися; ноші, які швидко перекладаються на каталку, лампи денного світла у вестибюлі і стійкий запах неминучости, реальности сну, — все це відсовується на задвірки свідомости, щойно жінка-лікар у накинутій на костюм безрукавці встромляє у вуха слухавки, торкається блискучим диском батькових грудей, змінюється на лиці і навалюється обома долонями йому на груди.

— Перевірте зіниці, він дав зупинку.

Усе-таки, понтовий у лікарів сленґ. Дав зупинку. І головне — всі знають, що робити!

— Є реакція!.. Ретрактор!..Де спирт? Спирт мені на руки!.. Хто знає його групу і резус?.. Станьте на мішок, я маю третю плюс!.. Підколотись і на сумісність, цито!.. Зробіть „зелену“ дорогу!.. На стіл його, вже!..

Лікарняний сленг. Для невтаємничених — набір безглуздих фраз на тлі безглуздої метушні.

Але навіть для невтаємничених вислів „дав зупинку“ нічого доброго не віщує.

Каталка в оточенні групи людей на повному ходу протарабанює повз Андрія Шелепінського і влітає до вантажного ліфта. Мізерно коротку мить він бачить Того, хто лежить на ній.

У „швидкій“ він сидів біля шофера і назад не озирався.

Тепер він розуміє, що його нахабно обдурили.

Батька НЕМАЄ.

Чиєсь безвільне посіріле тіло, яке дозволяє робити із собою все, що кому заманеться, — це не батько. Батько не дозволив би безперестанку вливати у себе якусь гидоту з пляшок, не дозволив, щоб йому встромили до рота товсту трубку і щось накачували досередини гумовим балоном, схожим на м'яч з регбі. Категорично не дозволив би, щоб чоловік у піжамі раптом заліз руками йому ДО ГРУДЕЙ і щось почав робити з тим, що мало би бути серцем.

Він — невтаємничений, але цей ЗАПАХ — нудотний, солодкавий, яким обдало його з каталки, — не віщує нічого доброго.

То кажете, — батька немає?

Він кидається до сходів і вже на бігу випитує у зустрічних, де операційна.