Розділ «Частина 2 Дім на краю вічності»

Ерік ухвалив рішення.

— Зараз покличу Магду. Розповім їй, що в тебе пішла носом кров і ти прийшла до мене по допомогу. Не здумай казати щось інше. Потім усе поясниш, — він накинув халат і вийшов.

Магда зайшла до кімнати, тримаючи в руках тацю з чаєм. Лізу напоїли ароматним напоєм і відвели до її кімнати. Магда хотіла залишитися, але Ерік попросив навести лад у його кімнаті.

Він пильно дивився на Лізу, й погляд його вимагав пояснень. Ліза зрозуміла, що доведеться в усьому зізнатися.

— Мені стало страшно. Прийшла до тебе. Не хотіла будити. А потім пішла кров.

— Лізо, що сталося насправді?

— Я злякалася. Страшенно злякалася. Це стало нестерпним. Боялася, що почну кричати, — вона заплакала.

— Ти досі страшишся страти? — продовжив він розпитування, гладячи її по голові. Йому стало ніяково.

Ліза захитала заперечливо головою:

— Ні, мені більше не боязко, стосовно цього облиш хвилюватися.

— Що ж тоді налякало тебе?

— Пробач, не можу розповісти, ти не зрозумієш.

— Спробую. Мені важливо знати. Я зробив щось не так? — він запитливо подивився їй у вічі.

— Що, докторе, у вашій дисертації пробіли намічаються? — жорстокість спотворила її обличчя.

— Лізо, нащо ти так? Я намагаюся допомогти.

— Кому допомогти? Інквізиції? Допоміг. Чого тобі ще від мене треба? Вони приходять до тебе ночами? Ні! Чому ж вони всі прийшли до мене? Якщо ти їм допомагав?

— Лізо, кожен робить те, що може, і те, що повинен. Я не маю відповідей на твої питання.

— Не маєш — то змінюй професію. Йди до дідька, геть від мене, до бісової матері. Марш. Бачити тебе не хочу. Всіх вас не хочу. Швидше б усе скінчилося, щоб мати спокій, аби більше нікого з вас не бачити. Ніколи.

Йому захотілося встати й піти, але зараз залишити її саму було жорстоко, а він не хотів бути звіром. Простягнув їй руку.

— Ти винна мені, — сказав усміхаючись. Цей жест розрядив обстановку. Ліза заспокоїлася, простягла йому руку, й він притягнув її до себе. Ліза припала до його грудей.