Розділ «Частина 1 Пролог»

Умостилися на просторій кухні, під м’яким світлом абажура. Роберт дістав з куртки пляшку вина й з дитячою урочистістю наповнив келихи. Запитання, мов рій ґедзів, жалили його нутрощі, та він не знав, як почати розмову. Пауза затягнулася. Вони стояли один проти одного, келихи безглуздо зависли в повітрі. Треба було виголосити перший тост, та жоден не наважувався. Нарешті чоловік узяв ініціативу на себе й видихнув:

— Хай би там як, за тебе… — і простягнув келих до Лізиного. Вона свого різко відсмикнула. На білій скатертині розтеклася червона калюжка. Ліза одним духом, мов би побоюючись, що він устигне договорити тост, випила вино.

— За мертвих не цокаються, — мовила майже докірливо.

Роберт сторопів:

— Лізо, ти поки жива. Усяке може трапитися. Ти ж нічого поганого не зробила. Захисти себе!

— А ти вважаєш, злочини тих, чию смерть ми спостерігали, були серйознішими за мої?

— Божевільна. Як могла дивитися, знаючи, що тебе чекає подібне? Скільки сил на таке треба? — дивився на неї, й очі його тієї хвилини були очима божевільного, який раптом прозрів. Лізу це пройняло.

— Це не з хоробрості, це з відчаю, — відповіла вона.

— Я почуваюся покидьком…

— Але ж ти не зупинишся, не кинеш ходити туди.

Він опустив очі:

— Обіцяти не можу, збрехати боюся. Я й сам до кінця не тямлю, нащо це роблю. Життя нудне… Коли все має трапитися?

Ліза замислилася:

— Не знаю. Вони приїдуть по мене завтра ввечері. Що відбуватиметься далі — гадки не маю. Мене передали до рук Інквізиції. Насправді, ще ніхто офіційно ні до чого не засудив. Але це лише евфемізм.

— От бачиш, звідки ж знаєш, що вони зроблять з тобою? Може, запропонують співпрацю й відпустять? — оптимізм Роберта ніяк не хотів згасати.

Ліза знову всміхнулася:

— Робе, та ніхто мене не дурив, мені все розповіли, запропонували вибір. Від мене не приховують, не буде жодної домовленості. Тож альтернатив не маю.

Проте її слова Роберта не вгамували. Він щиро не хотів втрачати надію:

— Але ж можеш рятуватися втечею, тебе не тримають у в’язниці. Я допоможу, Мері допоможе.

Лізу Робертові слова зворушили, дотепер вона не уявляла, як сильно хлопець до неї прив’язався. Отже, вона щось значила для нього, щось він у ній розгледів, якщо навіть гіпотетично припускав можливість допомоги їй у подібній ситуації.