Розділ «Частина 1 Пролог»

Сховатися.

Склеп.

Двері зачинилися.

Темрява.

Нарешті перевела дух. Тиша. Черево. Човен. Обтрусила обличчя й одяг.

Поклик.

Знову.

Крик ворона.

Малесенький вогник спалахнув у глибині темряви.

Світло.

Почало танцювати по стінах, оголюючи написи.

Імена.

Тисячі імен.

Наче кислотою, пропалюють пам’ять.

По стінах стікають тонесенькі цівки крові, замальовують імена, перекреслюють їх. Вона не встигала запам’ятовувати, імена ту ж мить зникали з пам’яті, залишаючи лише червоні пасмуги в’язкої субстанції.

І раптом в осередді переплетінь ліній і букв побачила його. Він гукав її з глибин нелюдської природи. Ворон кликав її. Вона знала — він єдиний може відкрити ворота й випустити її.

І вона пообіцяла йому…

Розплющила очі. Темне небо осені висіло над нею. Де вона? Встала й роззирнулася. Вона у дворі свого будинку. Спробувала пригадати, як втрапила додому, але пам’ять вперто відмовлялася видати інформацію. Жахіття минуло, от і добре. Стала підніматися сходами нагору.

На останній сходинці, майже перед її квартирою, — чоловік. Подумала, за нею пришли завчасно. Стрепенулася.

Чоловік озвався, й вона впізнала Роберта. Спробувала втекти, проте він різко встав і схопив її руку. Потягнув до себе, міцно обійняв. У неї потекли сльози. Став незграбно витирати їх — спершу долонею, потім рукавом куртки.