Розділ «6»

— Це минає само. Коли минає взагалі. Нам треба викроїти трохи часу, щоб спокійно обговорити все..

— Тобі відомо, як можна викроювати вільний час? Коли нам не дають спокою навіть у новорічну ніч, то про що вже тут можна говорити!

— Не знаю, як ти, але я поїхав з охотою. В мене нюх на незвичайні справи. По-моєму, ця справа — щось фантастичне! Ти коли-небудь чула, щоб дами з генеральськими чинами ховалися на атомних станціях? Від чого вона може там ховатися?

— Принаймні не від коханця.

— Згода.

— І не від Політбюро.

— «Вы жертвою пали в борьбе роковой…»

— І не від ГКЧП.

— Само собою. Надворі січень, а не серпень.

— Здаюсь! Арсенал моїх припущень вичерпався. А яка твоя версія?

— По-моєму, тут щось може бути пов'язане зі зброєю?

— Із зброєю?

— До того ж з нетрадиційними видами зброї.

— А чому жінка і зброя? Хіба мало для цього чоловіків?

— Зверни увагу на таку особливість: коли говорять про нові види озброєнь і про вчених, які над ними працюють, то завжди згадують тільки чоловіків. Жінок — ніколи.

— Ну, в нас не згадують ні жінок, ні чоловіків. Про це свого часу подбало ваше всемогутнє КДБ.

— У нас — так. Але про зарубіжних пишуть? Пишуть. І жодної жінки. А хіба жінки не можуть працювати в цій галузі? З їхнім витонченим розумом, з тонкою інтуїцією, з непередбачуваними перескоками думки…

— І ти вважаєш, що одна з таких злочинно-геніальних жінок сама прискочила на Чорнобильську атомну, сіла біля саркофага і заявила, що хоче провести прес-конференцію для зарубіжних журналістів?

— Ще не знаю точно, але щось тут може бути доволі сенсаційне.

Генерал міліції, мабуть, проїхав поперед них, бо пости перед зоною і в самій зоні діяли чітко, як на параді.