Розділ «18»

Чуйко і Галка, зачепившись за краєчки стільців, сиділи з дерев'яними спинами, поки шахтарський директор пересилав телефонними дротами вставні слова й речення, сиділи вони з дерев'яними спинами й тоді, коли сусід по номеру вискочив і загримів уже перед черговою на поверсі, і добре зробили, бо шахтар за хвилину повернувся і розвів руками:

— Звиняй, льотчику, ще треба сказати пару теплих слів одному типові!

Він вертався ще разів зо три, Галка досхочу насиділася в казенному номері на казенному стільці (ще трохи — і сама станеш мовби казенною), можна було вже й підвестися, вона це зробила і спитала Чуйка:

— Ну, що, поїдемо назад?

— Та поїдемо, — відповів він.

В електричці, коли Чуйко несміливо поклав свою руку на її маленьку долоньку. Галка пригорнулася до нього і прошепотіла:

— Який же ти дурний! У мене своя хата, і я в ній сама!

— Чом же не сказала одразу? — він здивувався так, що навіть забув обуритися.

— Ти ж не питав, — засміялася вона.

Тоді вони були щасливі, і їхнє щастя пахло осіннім листям. А тепер?

— Завтра йтимеш на роботу, залиш мені який-небудь купончик, однаково ж робити нічого — подивлюся, подумаю, — сказав Чуйко.

— Та про що тобі думати? Видужуй краще.

— А може, я хочу роздобути для тебе тих купонів.

— Ой горе моє! Лягай уже, вкрию, а то ще застудишся. Поглянув би на себе — як з хреста знятий. Тобі вже ні купонів, ні пупонів, а здоров'я б!..