Розділ «Частина третя. За Дунаєм»

— В озері Обшир.

— Нехай лишається там до кінця твоєї служби. А вам, мої любі слуги, повернеться все, що ви мені віддали.

Обидва музиканти вклонились, сіли на коней, і тільки вітер зашумів за ними.

— Одного музиканта тобі мало, княгине, — зауважив князь. — Я привіз ще двох.

Плющ миттю відпустив Боніфація й Івася і ті опинились в центрі уваги. «А я чим завинив?» — подумав Боніфацій і скривився, згадавши безліч гріхів, котрими з роками обростає кожен чоловік.

— Ти служитимеш не за провини, — пояснив князь, відчитавши його думки. — Хочеш літати?

Боніфацій закивав щосили. І раптом упізнав Матвія: «Диви, і панич тут.» Очі колишнього маршалка прозріли разом із його розумом, і все, починаючи з того фатального ранку, коли зник хлопець і аж до сьогоднішньої ночі він зумів пов’язати, і не тільки зв’язати докупи обидва кінці, а й зрозуміти, що саме Матвієві, його батькові й дідові мусить дякувати за свою фортуну.

— Будеш літати, як літав нині й грати на бубні.

Боніфацію було все одно: бубон то й бубон. Він знав, що потрафить зіграти й на бубні. Й полегшено зітхнув, коли увага перемістилася на Івася.

— Ти будеш грати на флейті, - мовив князь. — Але за се мусиш віддати свій розум.

— Хіба можна віддати розум? — витріщився Івась.

«Він і тут задає питання!» — похитали одночасно головами Боніфацій і чоловік-олень, якому не терпілося здихатися отих двох заброд.

— А я ж нічого не віддав! — раптом похопився Боніфацій.

— Ти віддаси розуміння, — пояснив князь. — Розуму в тебе небагато, але є чуття і співчуття, що вкупі складають розуміння.

— Одного не розумію, нащо вам серце, розум і розуміння. Хіба у вас своїх немає?

«За такі слова…» — ошелешено подумав Боніфацій.

Княгиня сміялась.

— Ступаючи в наш край, люди мусять позбутися того, чого в них найбільше. Се такий звичай. Мито по-вашому. А будете вертатися, заберете назад. Княгиня мусить мати музикантів. Люди багато в нас запозичили, але не вміли ним скористатися. Будете служити доти, доки схочете. Ні старість, ні хвороби вас не торкнуться. Малий виросте, але не зістаріється. Доки не ступить ногою через Дунай.

Боніфацій почухав потилицю й спитав:

— Де ж той кінь, що на ньому я буду літати?