Розділ «Андрій Кокотюха Чужі скелети»

Чужі скелети

Вона й тепер, пробираючись до виходу, ні на кого не сердилася, навіть на старшого брата. Ну, хіба на себе…

Коли вона була вже майже біля дверей, радше відчула тваринним інстинктом, ніж помітила в напівтемряві підозрілий рух. Не стрималася — скрикнула. Але замість того, аби скочити на рівні ноги та мчати, скільки лишилося сил, подалі звідси, у великий світ, нехай не такий вільний, як їй здавалося місяць тому, дівчина вклякла на місці, приросла до брудної дерев’яної підлоги.

Брудної — бо тут усе брудне. За словами учителя, кожна людина має право не прибирати там, де живе.

Це проти природи, казав він. Хто бачив чисто прибраний ведмежий барліг, євроремонт у вовчій норі чи ідеально вимиту собачу буду? А ведмеді, вовки та собаки без цього сильні по природі своїй, сильніші за людину, людина їх боїться…

Дівчина зрозуміла: всі, хто опинився на Території Свободи, боялися старшого брата.

І мабуть, так, як вона, подумки називали його твариною. Тільки для когось ця тварина лишилася прекрасною, а для когось — жахливою, хижою, небезпечною. Від лігва якої треба тікати якнайдалі.

Рух повторився.

Дівчина повернула голову туди, звідки відчувався порух, і зустрілася очима із затуманеним поглядом Левка, одного з молодших братів. Вона так ніколи й не дізнається, ані скільки йому років, ані як його справді звати. Тут, на Території Свободи, кожен мав право називатися так, як того душа забажає. І цей чоловік називав себе Левком. Вік тих, хто населяв Територію Свободи, взагалі не мав жодного значення. Бо старший брат для всіх був один, старший за всіх. А решта були одне для одного лише молодшими братами і сестрами.

Так велів учитель. Імені якого тут взагалі ніхто не знав, навіть Чорна, наближена до нього і готова, здавалося, вичищати і ковтати бруд із-під його неохайних нігтів. Зрештою, яка різниця, як звати вчителя… мучителя…

Левко дивився просто на дівчину, або, коли сказати точніше, крізь неї. Він лежав на боці, спершись спиною об стіну з подертими шпалерами, витріщав перед себе круглі очі, які втратили колір або тут, або взагалі — раніше. В часи, коли Левко волочився від міста до міста, від села до села. В часи, про які іноді міг розказати, для чогось постійно озираючись, хоча тут, на Території Свободи, його минуле і майбутнє не цікавило нікого, включно зі старшим братом.

Очі кліпнули.

Дівчина приклала пальця до вуст. Вона не знала, чи вдалося скривити на обличчі благальний вираз, але всіма рештками сил намагалася показати, як вона молить Левка мовчати. Минула, здавалося, вічність, перш ніж вираз Левкового обличчя став осмисленішим, він навіть мляво посміхнувся. Губи ворухнулися, і дівчині здалося — вони прошепотіли: «Давай!»

Вдячно кивнувши, хоча й усвідомлюючи, що Левко навряд чи зараз зрозуміє всю глибину її вдячності, дівчина продовжила рух. Коли вихід був уже зовсім близько, перестала повзти, впевнено звелася навкарачки, постояла так, ніби обираючи напрямок руху. А потім порачкувала до дверей, штовхнула їх, перебралася через поріг, озирнулася.

Якщо зараз хтось іще прокинеться…

ДАВАЙ!

Не стримуючи себе, рвонулася і тут-таки втратила опору, поточилася і буквально випала з кімнати в коридор. Дівчину охопила паніка — їй здалося, що зі своєї кімнати зараз вийде учитель, за ним — Чорна, надприродну лють якої йому часом доводилося щосили стримувати. Все одно він був страшнішим за Чорну: адже виховати таку віддану, здатну на все хижачку могла тільки дуже зла людина, для якої в житті справді не існує жодних обмежень.

Учитель міг приборкати Чорну, а ось хто приборкає самого учителя — питання без відповіді… Ось чому він був страшнішим за свою улюблену та віддану ученицю.

Може, він і не прокинувся ще. Може, вони у парі з Чорною пізнають дедалі більші глибини та можливості повної людської свободи. Не маючи охоти переконуватися в цьому, дівчина якомога обережніше причинила по собі двері босою ногою і, рачкуючи, перетнула коридор. Вихід надвір ніколи не зачиняли зсередини. Це одне з правил Території Свободи: двері завжди відчинені для нових молодших братів та сестер. Хочете тікати — будь ласка, говорив учитель, роблячи широкий жест у бік паркану, за яким височіли сосни. Тільки куди ви втечете після пережитого та відчутого тут? А головне — від кого? Від себе? Ну, хіба що від себе, спробуйте…

Дівчина вирішила спробувати. Діставшись вхідних дверей, вона поволі звелася на рівні ноги, спираючись на одвірок, аби не впасти через повне знесилення та виснаження. Учитель має рацію. Він усе ж таки не дурний чоловік. Після всього, що тут було, після піднятого на півметра підвалу та кімнати старшого брата, єдине вікно якої постійно запнуте, а в темному кутку всякчас сидить ненависна Чорна, тікати можна справді тільки від себе.

І дівчина нарешті вирішила спробувати зробити це — втекти від себе.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чужі скелети» автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Андрій Кокотюха Чужі скелети“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи