Розділ «Формула Сонця Роман-трактат»

— Може, й так. Але ж подумай добре: яким треба бути йолопом, щоб рубати гілку, на якій ти усівся верхи і не якось інакше, а обличчям до стовбура? Та ще й розуміючи, що та гілка нависає над прірвою.

— А тобі не спадало на думку, що Марксова помилка веде до катастрофи?

Смоковський розгублено закліпав очима.

— Ну, це вже перебільшення. Горінь лякає голодом. Але у вітринах гастрономів… Чого твоя душа бажає.

— Особливо в закритих розподільниках. Чи не так?

І тут мене раптом прорвало: я почала викладати все, що знала про Формулу Сонця. Коли ми, скажімо, думаємо про народження електричної енергії, то не кажемо, що вона походить із трансформаторної будки. Ми посилаємо думку далі — принаймні до електростанції. А проте й цього замало — нам треба встановити, яка сила крутить генератори. Ну, скажімо, річкова вода. Та виявляється, що й цього не досить. Треба ще дошукатися, яка сила підняла воду на ті хребти, звідки вона тече. Так ми підіймаємося думкою до Сонця. То невже можна виводити вартість із праці й не бачити хліба, який дає для неї сили? Адже людина не може бути джерелом енергії — вона тільки трансформатор.

— Стривай, Соню. Маркс не забуває про хліб. Але його хліб також народжується із праці.

— О Боже! — вигукнула я. — Треба бути духовним сліпцем, щоб не помічати додаткової біологічної енергії, якою обростає суспільство тоді… Ну, словом, тоді, коли все в державі розбудовано правильно. І навпаки, звичайно.

— Як ти розумієш оте своє «правильно»?

— Це не моє, а природне. Або, якщо не боїшся цього слова, — Боже… Про це можна говорити й дуже довго, і дуже коротко. Якщо говорити коротко, тоді істину можна звести до такої формули: держава не має права ні відбирати силоміць, ні навіть купувати у селянина вироблене ним збіжжя.

— Не брати силою — це ясно. Але чому держава не має права купувати?

— Тому, що державі дуже легко здобути монополію. І тоді це вже не торгівля, а грабіж.

Юрко докопувався до субстанціональних причин зовні буцімто зрозумілих явищ — і я мусила пояснити закон рівновеликих величин, що, по суті, випливає із закону збереження й перетворення енергії. В економіці суть цього закону полягає ось у чому. Землеробство щороку надсилає суспільству 5 рівновеликих одиниць біологічної енергії. Із них дві слід шукати в соломі, сіні, городині тощо, а три одиниці належать зерну.

Якщо ми маємо цілком вільну економіку, тоді вся біоенергетика, закладена в зерні, працює на те, аби одна із трьох рівновеликих величин завжди діяла на нагромадження. Оце, власне, і є той канал природи, з якого народжується додаткова вартість, її можна по праву назвати енергією прогресу. Саме за рахунок п’ятої одиниці земля нарощує врожайність, нарощує безперервно. А в державі, яка поневолила землеробство, за рахунок п’ятої одиниці множиться бюрократія, партократія, воєнщина тощо. Тоді одиниця з плюсом перетворюється на одиницю з мінусом. Земля виснажується і вмирає, людство посувається до смертельного голоду…

Не знаю, скільки я говорила, але, мабуть, не менше, ніж півгодини. Коли скінчила й уже здатна була щось помічати, несподівано для себе виявила: Смоковський дивиться на мене з подивом і ніби навіть з якимось острахом. Він був німий і непорушний.

Нарешті торкнувся моєї руки ніжно і наче якось боязко.

— Ти таки справді стала духовним двійником Горіня. — Відтак підвівся з дубового пня, на якому сидів під час мого монологу, і запитав: — Чи тобі не здається, що відкриття Горіня чимось нагадує відкриття французького лікаря XVIII століття Франсуа Кене? Маркс називає його батьком класичної політекономії.

— І водночас не лишає від його вчення каменя на камені.

— Маркс ішов услід за Адамом Смітом.

— Що ж, — погодилась я, — Адам Сміт справді прислужився Марксові. Але Сміт ніколи не доводив трудову теорію вартості до кривавого утопізму. Що ж до схожості ідей Василя Микитовича і вчення фізіократів, то суть справи виглядає так. Василь зовсім нічого не знав про Франсуа Кене, коли йому відкрилася космічна природа додаткової вартості. Потім почав іще раз перечитувати «Капітал» і звернув особливу увагу на критику Франсуа Кене та його «Економічної таблиці». Василь побачив у Кене свого однодумця, а Марксова критика видалась йому тенденційною і духовно сліпою.