Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

— Демон не знав, що ми з вами в грі, Нікітин, — Горілий непомітно опустив отого незручного для себе «пана». — Він навіть не припускав, що Позняков і Галина зроблять фінт із записаними на відео свідченнями. Він хитрий, та не розумний, бо не припускає можливості, що хтось іще здатен вести власну гру, і гадає, буцімто тримає все під контролем. Нашому з вами Демону треба було чітко і ясно дати зрозуміти втікачам: випадок на митниці — його рук справа, і це не межа. Тому їм ліпше мовчати. Думаю, або Галина, або Позняков, або обоє разом у критичній ситуації не просто доперли, що сталося і хто в цьому винен, а й зрозуміли — їхня сповідальна флешка може додати проблем. Як Галині вдалося приховати її від митників та погранців — не знаю. Мабуть, флешка від самого початку лежала окремо, в кишені штанів. Тих самих, у яких ми бачили жінку на відео: коханець віддав їй флешку, а вона запхала її в кишеню, куди простіше. Ну, а ми наспіли дуже вчасно. Бо тепер Галина точно зрозуміла: бандит зі шрамом, тобто я, їй не ворог. Ось і спробувала хоч якось мені допомогти.

— Це все, мабуть, так, — промовив замислено Нікітин. — Мабуть, так… Мабуть… Але для чого все це робить так званий Демон?

— Зачищає кінці, — впевнено відповів Горілий. — Навіть якщо наші втікачі ризикнули б подзвонити комусь на взірець Зарудного, їм, затриманим на Хуторі за спробу перевезти наркоту, важко буде це здійснити. Їх просто ніхто слухати не захоче. Не треба також забувати, що наш Демон сам усе організував, а значить, дав тим, кому треба, відповідні інструкції. Він просто вивів Галину з гри, а заодно — її коханого Познякова.

— Скільки можна про гру? — банкір знову почав дратуватися. — Гра, гра… Яка ще гра?

— Мені теж хотілося б це зрозуміти, — розвів руками Горілий. — Але погодьтеся — з нами граються. Не з нами, як з нами… Тьфу, сам заплутався. Коротше, той, кого ми так влучно назвали Демоном, переслідує якусь мету. Й абсолютно чужорідним тілом у ній видається згадана тут уже особа, здатна пророчити смерть. Толику, можна мені так само кави?

Анатолій глянув на шефа. Нікітин показав йому два пальці, той вийшов на кухню. Геннадій більше не втручався в розмову, слухав із цікавістю, наче стежив за якимось телевізійним шоу, де грають в чергову «вгадайку».

— Може, досить загадок? — спитав банкір.

— Сам не проти. Але поки що тільки вони і є. Давайте від самого початку, — Сергій зручніше вмостився на підвіконні, по ходу машинально зіжмакавши пачку з попелом і кинувши її в темний прямокутник кватирки. — Я йшов від того, що це Галина Коваленко, скажімо так, нацькувала на свого чоловіка пророчицю Олесю. Навіть припускав: вони домовилися, аби так звана відьма за певну суму грошей налякала Миколу. Для чого це Галині — гадки не мав, та сподівався прояснити ситуацію. Коханці, задумавши зжити зі світу зайвого в їхньому дуеті чоловіка, могли що завгодно закрутити. Заважає загибель Андрюхи Шполи, — тут Сергій зробив коротку паузу. — Я вам не говорив, але напередодні та ж таки пророчиця теж попередила його про близьку смерть. Власне, не його, ми були в неї разом. Когось із нас, і цим смертником виявився Андрій. Нема логіки — Галина хоч і послала нас до відьми, могла навіть попередити про наш візит, але я ніколи не повірю, що ось так, по мобільному телефону, вирішуються такі питання: «Пані відьмо, до вас їдуть двоє мужиків, ви їх налякайте, а ми розрахуємося». Смішно? Якщо врахувати, що на Олесю вивів наш Демон, а Галина подзвонила після мого візиту саме йому, вимальовується зовсім інша картина: пророчиця Олеся — спільниця Демона.

Нікітин не стримався — гмикнув.

— Щойно ви сказали найдурнішу в світі, й одночасно — найрозумнішу в світлі наших справ фразу. Бо з ким же бути відьмі в змові, як не з демоном? Потойбічні сили проти нас…

— А нема чого сміятися, — Сергій зараз тримався як ніколи спокійно та впевнено, так завжди бувало, коли він почувався на правильному шляху. — Слід просто зрозуміти мету Демона. Тоді вирахуємо, хто він, бо самі ж кажете — з плоті та крові. Жив собі підприємець Микола Коваленко, нічим знаменитий не був, нікому не заважав, крім банку «Слобода». Та й банку не заважав, якби заборговані гроші вчасно повернув. Ну, почали його пресувати з вашого дозволу, Нікітин, але не його одного, вірно? Вірно. Тільки ж не всіх ваших боржників невідомий благодійник хоче послати до пророчиці нібито для вирішення його, Коваленка, проблем. Стежите за думкою? Пророчиця Олеся явно з подачі свого друга чи, правильніше, покровителя Демона замість підказати шлях вирішення проблеми підкидає Коваленкові нові. Далі цей Демон інструктує Галину, кого їй треба впізнати. Так із його подачі — ви стежите за думкою, Нікітин? — з його подачі банк «Слобода», його керівник Павло Нікітин і колишній міліцейський полковник, він же — голова служби безпеки банку Олександр Момот отримують проблеми. Дві можливі відповіді, Нікітин. Або від самого початку в такий хитрий спосіб підбиралися до вас чи вашого банку, — Сергій окреслив руками в повітрі велике коло, — або хотіли залякати та схопити на гарячому Миколу Коваленка, тільки ситуація вийшла з-під контролю, тому довелося починати масштабнішу гру.

— Ви самі як вважаєте?

— Я? — перепитав Горілий.

В цей час з’явився Анатолій з двома чашками кави, Сергій узяв свою, затиснув у долонях, відпив, скривився — гаряча.

— Вам за висновки гроші платять, — нагадав Нікітин.

— Тоді купуйте такий висновок: складна багатоходова комбінація, розіграна Демоном, має на меті якимось чином створити проблеми вам персонально. Або банку «Слобода», в що взагалі віриться більше. Бо підприємець Коваленко, продавець інтернет-послуг, сателітних антен та іншої лабуди — надто дрібна людина для масштабів задуманого. Та все одно лишається пояснити загибель Шполи і цього, Бородулі. Якби не пророцтво, Нікітин, я списав би це на випадок — таких випадків сотні, навіть не такі трапляються.

— Але ж ви самі казали про можливу домовленість відьми й Демона?

— Казав. І далі певен цього, — Сергій покрутив гарячу чашку в руках, глянув за вікно, ніби порівнюючи чорноту кави з чорнотою березневої ночі. — Я навіть після всього, до чого додумався сьогодні, переконаний — до викрадення і вбивства Миколи Коваленка прямо причетний наш Демон. Але він не міг знати, що Шпола вистежить залеглого на дно Бородулю. Що той зіткнеться з Андрюхою, вважайте, ніс до носа. Нарешті — що Бородуля вб’є Шполу, а потім «беркутівці» застрелять його самого, від чого проблем у вас, Нікітин, тільки побільшає. Коли так, — він поставив чашку з кавою на підвіконня, — без пророчиці не обійтися.

— Ви ж знаєте, де її шукати.

— Думав — знаю. Тільки хата, на якій вона нас із Андрієм приймала при свічках, була найнята нею ж десь за тиждень до того, як до неї приїхав Коваленко. І тепер наша відьма в пожежному порядку забралася звідти. Щоправда, є телефон, тільки я б не покладав на нього великих надій. Так само, як і на телефон Демона.