Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

Горілий приклав трубку до вуха.

— Так, — новини змусили його забути поки про «півника». — Отак, значить, — глянув на годинник — відтоді як він поїхав сюди, лишивши Крутя й Вертя в засідці, минуло заледве півтори години. — Ви де? Наздожену, наздожену, тримайте зв’язок. І їх тримайте, все, погнав я.

«Півник» навіть не збирався розуміти, що довкола нього відбувається.

— Так тобі не хата потрібна?

— Жінка мені потрібна, дядя. Яка в цій хаті ще три дні тому жила.

В тому, що вона справді тут мешкала, Горілий уже не був такий упевнений.

— А чого голову морочиш?

Горілий пішов до дверей.

— Е, чуєш, — запитав навздогін «півник». — Нікому з твоїх знайомих хата не потрібна? Беру недорого, чуєш?

— Зроби тут ремонт, дядя. Хоч косметичний, — порадив Сергій, беручись за дверну ручку. — І посвяти перед тим про всяк випадок… Чи після того.

— Кого посвятити?

— Квартиру цю, дядя. Попа позви, хай кадилом помахає.

— Для чо’о?

— Тобі квартирантка на хату поробила.

— Серйозно?

Горілий уже виходив, не бажаючи далі продовжувати розмову, говорив це спересердя, не знаючи, на кого зараз злитися, і «півник» тільки вигукнув:

— Допоможе?

— Це як вірити будеш.

Останні слова Сергій говорив уже голосно, бо стояв біля ліфта.

Його вів мисливський азарт.