Розділ «Черлене вино»

Туроподібна В’їзна вежа з подвійною брамою, гостроверхі Владича і Стирова над південним урвищем поєдналися між собою товстостінним муром із заборолами, заховавши від людського й ворожого ока правительське ядро Волині з готичним червоним палацом великого литовського князя посередині замкового двору, з собором, резиденцією луцького єпископа, каплицею і сторожовими ізбами.

Міцну фортецю збудував колись на стрімкому березі Стиру син Данила Галицького Мстислав. Її можна взяти хіба що голодом або безводдям.

До замку зусібіч тулиться багатолюдний Луцьк, відгороджений од лядського боку непрохідними багнами над Стиром і Сапалаївкою; вийти з нього безмостовою дорогою можна тільки трактом, що йде від Владичої вежі на Литву.

Великий князь Литво-Русі Вітовт Кейстутович резидує в червоному палаці, звідки веде підземний хід попід Владичу вежу аж до Гнідави; до княжих хоромів сходяться вряди-годи на урочистості й бенкети європейські монархи, які з’їхалися до Луцька на конгрес. А Волинь натужується і стогне, а дорогами щодня тягнуться санні валки з міхами борошна, з бочками меду, з тушами впольованих у пущах зубрів, лосів, і женуть звідусіль волинські кметі стада биків та баранів – щоб нагодувати й напоїти іменитих гостей.

Не міг замок умістити всіх європейських правителів з почетами, бо наїхало їх тієї зими під 1430 рік!

Вітовт відвів для постоїв найкращі будинки в Луцьку й фільварки на околицях, одного лише гостя, та й то не надто прошеного, задля остороги поселив у склепінчастих кімнатах Стирової вежі – неспокійного, бунтівливого, та нині потрібного йому в тяжбі з королем Польщі Ягайлом – свого двоюрідного брата Свидригайла Ольгердовича, князя чернігівського.

Сьогодні – великий ярмарок на майдані перед В'їзною брамою: на днях конгрес закінчиться. Нині ж увечері велику нараду провадитимуть європейські правителі в червоному палаці Вітовта: Свидригайло з самого ранку жде запросин на нараду.

Не кличуть… Вітовт прислав дари, брат Ягайло – милостивого листа, а самого не просять.

Свидригайло ходить по хоромах, немов звір у клітці, злоба й рішучість нахлинають на нього, і враз, мов спалах блискавки, проймає мозок рішення:

«У себе скличу свою раду!»

Князеві думи перервав скрип дверей, на порозі став одвірний:

– Державець Одеського замку боярин Івашко Преслужич-Рогатинський проситься до тебе, князю.

– Клич… Клич! Саме до речі…

До хоромів увійшов високий лицар з посивілою бородою і, поклонившись, мовив:

– Руські бояри просять тебе, Свидригайле, у свій стан.

Князь, кремезний і присадкуватий, підійшов до гостя і довго стояв мовчки, придивляючись, – наче зважував, чи варто ділитися з цим мужем своїми замислами. Боярин теж мовчки ждав. Густе волосся, пов'язане чорною стрічкою, спадало на плечі, губи заціплені, погляд пильно пантрував князя.

– Б'є наш час, Івашку, – врешті вимовив Свидригайло, заповзята рішучість блиснула в очах князя, і злагіднів погляд боярина. – Чуєш, б'є наш час… Це добре, що ти прийшов, одеський старосто. Я тебе ще не зрів ув очі, а ти моя головна опора на півдні – на Кам'янець мало маю надії. Кажеш, просять мене руські бояри у свій стан? Скажи, що йду. А ввечері ви всі прийдете до мене на бенкет… Але як це так, що я досі тебе не бачив, Преслужичу?

– Спасибі, що хоч ім'я моє запам'ятав…

Понурився боярин Івашко: близько тримає біля себе Свидригайло князів Василя Острозького, сина Федора, що то ратоборствує нині серед гуситів, і Олександра Носа, та визволяли Свидригайла з крем'янецької тюрми не тільки вони. Як нині пам'ятає Івашко… У великий четвер 1418 року зібралися князі Василь та Олександр у Рогатині, у дворі Преслужича, і таку кознь задумали: «Свидригайло за нами стояв, то ми визволимо його і князем своїм поставимо». І послали в Крем'янець двох чоловік, змовившись із ними: «Предайтеся служити воєводі крем'янецькому. Єгда же ми прийдемо ко граду, ви возвод отогніть і міст положіть». І ті приїхали, довірилися воєводі, а в понеділок великодній Василь, Олександр та Івашко прибули до Крем'янця із загоном у п'ятсот чоловік, пройшли по спущеному мосту і серед темної ночі перебили крем'янецьку залогу…

– Ніч була, коли ми тебе визволяли з крем'янецького острога, – сказав по хвилині Івашко. – Василь Острозький та Олександр Ніс помчали тоді з тобою до Констанци, я ж повернувся у Рогатин. Ти не забув того, княже, що врятували ми тебе?