Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

— Моє ім’я Даяна, я — аспірантка факультету неврології, і мене попросили зустріти вас. Привіт іще раз і ласкаво прошу до Америки! Хто з вас Лукас? Хто Ейнджел?

— Я — Лукас.

— А я Ейнджел.

Дівчина по черзі потиснула їхні руки. Долоні були сухими, еластичними та теплими.

— Ейнджел, Лукас, — вона по черзі показала на них пальцем і посміхнулася (дещо штучно). — Правильно, авжеж? Гаразд! Сподіваюсь, я вас не плутатиму, — хлопці були близнюками, та все ж достатньо різними, щоб не заплутатися. — Ходімо, візьмемо таксі, — дівчина жестами поманила їх за собою. Виходячи на стоянку перед терміналом, Даяна зронила через плече: — Як долетіли?

— Добре, дякую, — коротко відповів Ейнджел.

— Летіли через Маямі?

— Ні, через Вашингтон.

— О, це ж який гак, — зобразила співчуття аспірантка.

Ніхто із близнюків не відповідав, проте Даяна не відводила погляд, тож зрештою Лукас неохоче обізвався:

— На інші рейси не було квитків.

— Нічого, незабаром відпочинете.

«Що з ними таке?» Близнюки скидалися на пластикові ляльки. Будь-який хлопчак на їхньому місці, у сімнадцять років, отримавши стипендію на навчання в одному з найкращих державних університетів США, стрибав би до стелі від радощів, а вони поводяться так, наче їм байдуже.

Даяна Ромеро підкликала таксі. Лукас і Ейнджел умостилися на заднє сидіння, Даяна розташувалася навпроти водія. Машина рушила, і дівчина взялася розказувати:

— Ми зараз заїдемо в кампус, я покажу вам ваші кімнати, ви залишите речі, і ми всі разом підемо повечеряємо. А вже завтра зранку я влаштую вам екскурсію по університету, — вона сиділа впівоберта на кріслі та прискіпливо роздивлялася болівійців, які були схожими на кого завгодно, але тільки не на болівійців, і не могла зрозуміти, що так непокоїть її. — У нас чотири кампуси. Перший — основний — у Темпі[114], це на південному сході від Фінікса, до нього п’ять кілометрів. Там навчаються майже п’ятдесят тисяч студентів, і ми зараз саме туди прямуємо. Інші кампуси — Політехнічний, Західний і кампус у Даунтауні Фінікса — значно менші. А загалом в університеті на сьогодні навчається шістдесят сім із половиною тисяч студентів. Іноземців серед них — усього 6 %, так що ви можете пишатися.

Попри всі намагання, розговорити близнюків не вдавалося. Даяна помовчала трохи та згодом знову спробувала:

— Дивно, що ви захотіли приїхати так рано. До початку навчального року аж шість місяців.

— Ми хочемо відвідати курси англійської перед початком занять, — пояснив Лукас, — щоб підтягнути рівень мови.

«Це брехня, — вирішила смаглявка. — Ви розмовляєте не гірше за мене». Крім того, вона знала, що без складання тесту TOEFL їм би не призначили стипендію. А ще вона намагалася дошукатися, що ще, крім зовсім не латиноамериканської зовнішності, їй муляє. Адже було щось іще — дівчина не сумнівалася.

— А чому ви вибрали Університет штату Аризона? — Даяна поквапилася додати: — Ви нічого не подумайте, універ класний, але з такими знаннями, як у вас, ви могли подаватися на стипендію куди завгодно. І чому саме факультет неврології?