Розділ «Володимир Арєнєв Душниця»

Сашко нарешті здогадався скинути дзвінок, прохід закінчився, тут були ще одні двері, заставлені всіляким мотлохом, він за дві хвилини розметав усі ці віники, картонні ящики, ганчір'я, відкрив, вискочив… Сходи. Знизу — нечіткий шум. Хапаючись рукою за слизький пластик поруччя — рвонув угору.

Кулька, тріумфуючи, співала.

Пропустивши зо три поверхи, Сашко влетів у ще одну підсобку, перечепився й вгамселився, виставивши перед собою руки, просто у стелаж. Щось загриміло, закрапало. Скочив, перестрибнув, дістався до дверей.

Туалет. Нікого.

Мобільний знову задзвонив, він знову натиснув «відбій» і, навіщось пригладивши волосся, вийшов у коридор до меморіїв.

М'яке світло, шурхіт невидимих мертвих голосів. Пауза — і тишу розірвали крики.

Дід продовжував співати.

Балкон, наказав собі Сашко, знайти балкон і не панікувати. Вони тут самі всі будуть зараз літати як божевільні. Я зможу, встигну.

Істерично закувікала сирена. Сашко побіг — коридор вигинався плавною дугою, обабіч темніли проходи, з деяких подивовано визирали люди. Раптом — розвилина, на стіні — вказівники: до ліфта, до меморіїв, до зовнішньої дуги коридору, до сховища.

До зовнішньої дуги. Попереду помітив високі скляні двері. Не замкнені.

Вискочив — і одразу позадкував, захлинаючись від пружного, крижаного вітру. Внизу було видно одразу весь Парк — наче поле, розкреслене на клітинки для якоїсь складної гри. Лінії — нитки душоловів, усі — надто далеко. Безсилі, безпечні.

— Вдалося, — прошепотів Сашко. — Вдалося…

Він упав на одне коліно, поставив на підлогу сумку й нарешті здогадався роззирнутися навсібіч. Нікого. Праворуч балкон ішов донизу, ліворуч — загинався і тягнувся догори. Він охоплював усю башту тугою візерунчастою стрічкою, стискав, наче пружина. По ідеї, кожен, якби захотів, міг піднятися чи спуститися по ньому пішки, але насправді завжди якась секція була в риштуванні. Душницю вічно підправляли, відновлювали, покращували…

Тут риштування не було — і не було сітки, що вберігає від випадкового падіння. За всю історію душниці ніхто жодного разу не намагався вистрибнули з балкона, аби покінчити життя самогубством. Тут не півострів, тут турбуються про душу.

Сашко розстібнув замок і витяг м'яч. Знову затремтів, коли торкнувся його поверхні.

І знову почув голоси з нижнього поверху.

Хрипкий:

— …якесь божевілля.

Підкреслено спокійний, відсторонений:

— Мені щойно дзвонив Григор'єв із двісті п'ятого. І Храпко: у них на сто дев'яностому те саме. Наче епідемія, ланцюгова реакція.